— Ти, студент коледжу, аристократ, ти ніколи не хотів зв’язуватися з «родинним ділом». А тепер хочеш пришити капітана поліції й Турка тільки тому, що Маккласкі заїхав тобі в пику. Ти сприйняв справу як щось особисте, а це ж просто бізнес! Ти хочеш убити цих двох типів, бо тобі зацідили по морді. Ти прикидався! Стільки років лише клеїв блазня, й більш нічого!
Клеменца й Тессіо зрозуміли той сміх зовсім хибно: вони гадали, що Сонні сміється із зухвалої пропозиції свого молодшого брата, з його самовпевненості, а тому теж усміхнулися до Майкла щиро й трохи поблажливо. Тільки Хейген залишився зовсім незворушний на обличчі.
Майкл обвів усіх очима, тоді спинив погляд на Сонні, який усе ще не міг опанувати свого реготу.
— Це ти впораєш їх обох? — провадив Сонні. — Гей, хлопчику, тобі не почеплять за це ніяких медалей, тебе посадять на електричний стілець. Чи ти це знаєш? Тут тобі не фронтове геройство, коли стріляють у людей за милю. Ні, треба стріляти, коли бачиш чоловічки в їхніх очах, як колись нам казали в школі, пам'ятаєш? Треба стояти впритул і дірявити їм голови, щоб їхній мозок забризкав тобі весь твій гарний костюмчик, пошитий за останньою університетською модою. І ти йдеш на все оце лише тому, що якийсь дурний полісмен дав тобі по зубах? — Сонні все реготав.
Майкл підвівся:
— Припини свій дурносміх, — процідив він. У його вигляді сталась настільки дивовижна зміна, що вмить стерла усміх з облич Клеменци й Тессіо. Майкл не був ані високий, ані міцної статури, але сама його присутність неначе випромінювала небезпеку. В цю хвилину він був ніби втіленням самого дона Корлеоне. Очі ніби посвітлішали, а лице зблідло. Здавалося, що він зараз учепиться в свого старшого й сильнішого брата. Ніхто не сумнівався, що, якби в Майклових руках була зброя, Сонні справді мав би чого боятися. Він перестав сміятись, а Майкл запитав його крижаним, грізним як смерть голосом:
— Ти, сучий сину, не віриш, що я впораюся з ними?
Сонні вже опанував свій істеричний сміх.
— Вірю, що зможеш. Я сміявся не з твоїх слів. Я сміявся з того, як усе цікаво обертається. Я завжди казав, що в «родині» ніхто не має такої клятої вдачі, як ти, навіть сам дон. Я ж пам'ятаю, який ти був ще пацаном. Просто скажений. Чортяка, ти кидався на мене, а я ж з біса старший за тебе. А Фредді раз на тиждень мусив віддубасити тебе, як цуцика. А тепер Солоццо вирішив, що ти макуха, бо не дав здачі Маккласкі, коли той заїхав тобі по пиці, і не станеш устрявати в чвари «родин». Солоццо гадає, що йому немає чого боятися, якщо він вестиме переговори з тобою сам на сам. А Маккласкі теж вирішив, що ти розварена макаронина. — Сонні помовчав, а потім розчулено докінчив: — Але ж ти, сучий сину, таки з роду Корлеоне. І лише я знав про це. Я чекав усі три дні, відколи стріляли в старого, що ти нарешті виткнеш свій характер із цієї личини героя війни, університетського розумника та іншої хріновини. Я чекав, що ти станеш моєю правою рукою, і ми тоді перестріляємо цих задрипанців, що намагаються придушити нашого батька і нашу «родину». І для цього треба було тільки зацідити тобі в щелепу. Як вам це подобається? — Сонні зробив кумедний жест, ніби завдавав удару, і спитав знову: — Як вам це подобається?
Напруження в кімнаті вже спало. Майкл заперечливо хитнув головою:
— Сонні, я йду на це діло, бо не бачу іншої ради. Не можна давати Солоццо ще один шанс спробувати дістатися до старого. Крім мене, ніхто не матиме змоги наблизитися до нього. Я все обміркував. Не думаю, що ти знайдеш когось чийого, хто погодиться пристрелити капітана поліції. Може, і ти б зробив це, але в тебе, Сонні, жінка й діти і тобі треба вести ти «родинне діло», поки не оклигає старий. Таким чином, лишаємось я та Фредді. Але Фредді розклеївся і вибув з гри. Отже, лишаюсь я. Це, брате, логіка, а зламана щелепа тут ні до чого.
Сонні підійшов і обняв його.
— Мені начхати, які там у тебе причини, головне, що ти тепер з нами. Я тобі скажу ще одне — все, що ти виклав, чиста правда. А що ти на це скажеш, Томе?
— Докази переконливі, — знехотя підтримав Майкла Хейген. — Найбільше тому, що я не вірю, щоб Турок щиро прагнув досягти угоди. Гадаю, він знову спробує дістатися до старого. У всякому разі, ми мусимо робити такий висновок з його останнього коника. Отже, нам треба усунути Солоццо. Ми впораємо його, навіть якщо для цього доведеться прикінчити капітана поліції. Але хоч хто б взявся за цю роботу, йому прийдеться круто. Хіба обов'язково доручати це Майклові?