Маккласкі підійшов до шафи, вмурованої в стіну кабінету, й почав перебиратися в цивільне. Упоравшись, подзвонив дружині й сказав їй, що сьогодні не вечерятиме вдома, бо затримається на службі. Він ніколи не ділився з дружиною своїми планами. Вона була певна, що вони живуть на його зарплатню в поліції. Маккласкі осміхнувся потішено. Його мати була такої самої думки, і дружина, але сам він дізнався про «ліві» прибутки досить рано. Ще батько наочно показав йому всю механіку.
Батько був сержантом поліції. Щотижня батько з сином проходили по дільниці, й Маккласкі-старший відрекомендовував свого шестирічного сина власникам крамниць, мовляючи: «Це мій синок».
Власники крамниць чемно потискували йому руку, вихваляли без міри малюка й відкривали касу, щоб узяти п'ять-десять доларів — гостинець хлопчикові. Під кінець дня всі кишені костюмчика маленького Марка Маккласкі були напхані грішми, а голова переповнювалася гордістю — він так подобався батьковим знайомим, що вони давали йому подарунки, як тільки бачили його. Звичайно ж, батько клав гроші в банк на ім'я сина, щоб забезпечити плату за освіту в коледжі, а маленькому Марку перепадала щонайбільше монета в п'ятдесят центів.
Марк приходив додому, і його дядьки-полісмени питали, ким він буде, коли виросте, а він по-дитячому шепелявив: «ІІолішменом», — і задоволені дядьки вибухали реготом. Звичайно ж, згодом, хоча його батько й волів, щоб син спершу пішов у коледж, Марк прямо зі школи подався готуватись до вступу в поліцію.
Він був гарний, відважний полісмен. При його появі молодих зухвалих шалапутів, що тероризували перехожих на перехрестях, здувало як вітром, а потім вони й взагалі зникли з його дільниці. Марк був дуже суворий, але й дуже справедливий полісмен. Він ніколи не брав з собою сина, щоб збирати гроші по крамницях. За порушення правил паркування машин або за не вивіз сміття він брав гроші власноручно, бо вважав, що чесно заробив їх. Навіть зимовими вечорами він ніколи не «сачкував» по кінотеатрах або ресторанах, як деякі з його друзів по роботі. Він завжди пильнував на своїй дільниці. Отже, в його районі крамниці мали від нього добрий нагляд і захист. Коли п'янички з Бауері пробували поткнутися на його дільницю, він так їх дубасив, що вони й десятому заказували. Торговці на його дільниці за це його цінували. І відповідно виявляли свою оцінку.
Крім того, Марк визнавав систему. Власники незаконних гральних домів у його дільниці знали, що він ніколи не стане паскудити їм, щоб у такий спосіб заробити від них додаткового хабара, знали, що він був задоволений зі своєї пайки у їхніх прибутках. Його ім'я разом з іншими прізвищами стояло в їхньому списку, і він ніколи не вимагав додаткових виплат. Він був чесний полісмен, який брав тільки чесні хабарі, й тому хоч і не бурхливо, зате впевнено просувався вгору по службі. Він спромігся поставити на ноги велику сім'ю, хоча жоден з чотирьох його синів не став полісменом. Всі вони навчалися в Фордемському університеті, Марк Маккласкі тим часом виріс від сержанта до лейтенанта й нарешті до капітана, і вони жили як у бога за пазухою. Саме в цей час Маккласкі здобув собі славу як такий, що бере мертвою хваткою. Власники нелегальних гральних домів у його дільниці платили більше, ніж у інших, але, можливо, це пояснювалось витратами на навчання чотирьох хлопців у коледжі.
Маккласкі особисто вважав, що в чесних хабарах немає нічого негарного. Якого б це біса його дітлахи ходили до коледжу міста Нью-Йорка або до дешевого Південного коледжу? Тільки через те, що департамент поліції не забезпечує своїм працівникам та їх родинам пристойного прожитку? Він захищав цих гендлярів ціною власного життя, на його рахунку була не одна дуель на пістолетах з різною наволоччю — здирниками, шантажистами, майбутніми сутенерами тощо. Вони були у нього як шовкові, він тримав цей куточок міста безпечним для простого громадянина. І ось чому він, трясця його матері, був певен, що, як ніхто інший, він заслуговував на більше, ніж ота зачухана стодоларівка на тиждень. Але Марк не нарікав на свою малу платню, він розумів, що кожен має сам подбати про себе.
Бруно Татталья був давній приятель капітана. Бруно учився в Фордемському університеті разом з одним з його синів, а потім відкрив свій нічний клуб, і якщо інколи родина Маккласкі вибиралася на вечір до міста, вона могла повечеряти, випити й розважитися в кабаре у Бруно. Перед Новим роком вони завжди отримували пишно оформлені запрошення від нього, їм відводили один з найкращих столів. Бруно завжди пильнував, щоб їх представили знаменитостям, які виступали у нього в клубі, серед них були не рідкістю відомі співаки й зірки Голлівуду. Само собою зрозуміло, інколи він звертався по дрібні послуги, наприклад, видати дозвіл з поліції для роботи в кабаре людині з минулим, найчастіше котрійсь з дівчат, яка вже була зареєстрована в поліції як повія, що обкрадає своїх клієнтів. Маккласкі охоче допомагав.