До кабінету зайшов Том Хейген. Привітався кивком голови і попрямував до телефону, зареєстрованого на фальшиву адресу. Кілька разів подзвонив, а потім скрушно Похитав головою й сказав, звертаючись до Сонні:
— Хоч би тобі мекнуло. Солоццо до останку тримає при собі, де має відбутися зустріч.
Телефон задзвонив. Сонні відповів і підніс руку, ніби просив помовчати, хоча й так ніхто не розмовляв. Записав щось у блокноті, а потім сказав:
— Гаразд, він приїде туди, — і поклав трубку. Тоді засміявся: — Цей Солоццо й справді сучий син, яких мало. Ось його умови: сьогодні о восьмій вечора він і капітан Маккласкі підберуть Майкла на Бродвеї перед баром Джека Демпсі. Потім поїдете до місця переговорів. Майкл і Солоццо говоритимуть італійською, так що ірландцеві-поліцаю буде невтямки, про що вони домовляються. Він навіть сказав мені — не турбуйся, Маккласкі не знає жодного слова по-італійському, опріч «сольді3». Турок довідувався про тебе, Майку, і знає, що ти розумієш сицилійський діалект.
— Я вже добряче призабув, але нам не доведеться довго розпатякувати, — сухо кинув Майкл.
Том Хейген зауважив:
— Ми не відпустимо Майкла, поки не матимемо у себе заручника. Про це домовлено?
Клеменца кивнув головою:
— Заручник у мене вдома, грає в карти з трійкою моїх хлопців. Вони не випустять його, поки не подзвоню.
Сонні знову відхилився назад у шкіряному кріслі.
— Як же нам розвідати про те кляте місце зустрічі? Томе, у нас є інформатори в «родині» Татталья. Як же сталося, що від них ніяких відомостей?
Хейген і сам не розумів.
— Солоццо хитрий як чорт, грає, тримаючи карти «біля орденів», і то так близько, що навіть не використовує нікого для підстраховки. Вважає, що з нього досить капітана і що секретність важить більше, ніж пістолети. Може, й так. Доведеться послати за Майком «хвоста» і сподіватися на щастя.
— Ні, кожний може здихатися «хвоста», якщо захоче. І це перше, що вони зроблять, — похитав головою Сонні. А була вже п'ята година дня. Сонні з заклопотаним виразом на обличчі сказав:
— А може, нехай Майкл висадить у повітря всіх, хто буде в машині, коли вони під'їдуть до нього?
Тепер не погодився Хейген.
— А що як у машині не буде Солоццо? І все піде собаці під хвіст. Треба луснути, а неодмінно довідатись, куди завезе його Солоццо.
— Може, варто подумати, чому Солоццо робить з цього таку велику таємницю? — закинув слово Клеменца.
Майкл нетерпляче зауважив:
— Бо це гроші. Навіщо йому повідомляти нас, коли можна приховати? Крім того, він нюхом чує небезпеку. Мабуть, труситься хтозна-як, незважаючи на свого капітана, що завжди ходить за ним як тінь.
— А той детектив, той Філіпс, — клацнув пальцями Хейген. — Чом би не подзвонити йому, Сонні? Чи не довідається він, де можна знайти капітана? Варто спробувати. Маккласкі начхати, що комусь стане відомо, де він збирається провести час.
Сонні набрав номер, щось тихо промовив у трубку, тоді поклав її й сказав:
— Філіпс нам передзвонить.
Чекали ще майже півгодини, аж тоді зателефонував Філіпс. Сонні записав щось у свій блокнот. Обличчя його стало напруженим.
— Здається, нарешті ми накрили їх, — сказав він. — Капітан Маккласкі завжди каже, де його можна знайти. Сьогодні ввечері від восьмої до десятої він буде в ресторані в «Лума Азуре» в Бронксі. Хто знає це місце?
— Я, — заявив упевнено Тессіо. — Прекрасне місце для нас. Невеликий сімейний ресторан з просторими кабінетами, де можна говорити приватно, без свідків. Добре готують. Кожен дбає тільки про себе. Просто чудово. — Він нахилися над столом Сонні і з недопалків сигарет почав склади план місцевості. — Ось вхід. Майку, як усе скінчиш,вийди і зверни ліворуч за ріг. Я побачу, ввімкну фари і підберу тебе. Якщо буде якась халепа, крикни, спробую ввійти всередину й допомогти. Клеменца, тобі треба поспішати. Хай хтось чимшвидше підкине пістолет. Там старий туалет, між бачком і стіною є добра шпарка. Хай твій чоловік приліпить липкою стрічкою пістолет за бачком. Майку, після того, як тебе обшукають у машині й нічого не знайдуть, вони вже не дуже остерігатимуться. В ресторані вичекай як слід, перше ніж іти до вбиральні. Ні. краще не йди сам, а попроси дозволу. Вдай, що тобі припекло, це ж природна річ. Вони не можуть усього передбачити. Але як вийдеш назад, не гай марно часу. Не сідай за стіл, а шмаляй відразу. І не покладайся на щастя. По два постріли в лоб, і драпай, скільки духу.
Сонні розважливо слухав.
— Доручи кому-небудь спритному й абсолютно надійному підкинути пістолет, — наказав він Клеменці. — Мені тільки бракувало, щоб брат вийшов з того клозету лише із своїм чоловічим причандаллям у руці.