— О'кей, — погодилась вона. — Я рада, що ти отримав роль, якої так прагнув.
— Дякую, — сказав Джоні. — Побачимось десь за пі години.
Коли він під'їхав до свого колишнього дому в Беверл Хіллс, Джоні Фонтане посидів нерухомо в машині витріщившись на будинок. Він згадав, як Хрещений Батько дозволив йому влаштовувати своє життя на власний розсуд. Це чудово, аби ж тільки знаття, чого йому хочеться А чого ж йому справді хочеться?
Його перша дружина чекала на нього в дверях. Вона була симпатичною брюнеткою, вродливою італійською жіночкою, другом дитинства, вона ніколи не загуляє з іншим чоловіками, і він надавав цьому великого значення. Чи прагнув він її і надалі, запитав себе Джоні, і відповів: ні. По перше, він вже не міг з нею кохатися, їхнє почуття було надто задавнене. А поза тим були й інші речі, які не мали нічого спільного із сексом, яких вона ніколи б йому не вибачила. Проте вони вже не ворогували.
Джині зварила для нього каву і принесла до вітальні печиво домашньої випічки.
— Сядь і відпочинь на дивані, — запропонувала вона, у тебе стомлений вигляд.
Він скинув піджак і черевики, попустив краватку, а вона з невеселою усмішкою на обличчі сиділа на кріслі навпроти.
— Ну й сміхота.
— Що за сміхота? — перепитав Джоні, відсьорбну каву і розлив собі на сорочку.
— Великий Джоні Фонтане не має побачення, — відповіла вона.
— Великий Джоні Фонтане тепер не натішиться, якщо йому вдається когось намовити на зустріч, — сказав він. Така його відвертість була незвичною. Джині поцікавилась:
— Що, справді щось трапилось?
Джоні посміхнувся до неї.
— Мав зустріч з дівчиною у себе вдома, і вона дала мені одкоша. І знаєш, мені як гора з пліч.
На свій подив, Джоні побачив з виразу її обличчя, що Джині розсердилася.
— Не бери до серця цих потаскух, — порадила Джині. — Вона мабуть, вважала, що таким робом розпалить інтерес до себе.— Джоні з цікавістю відзначив, що Джині фактично сердилася на дівчину, яка відшила його.
— А, чорт з ним, — проговорив Джоні. — Це все вже набридло, колись же треба й мені дорослішати. І тепер, коли я й співати не можу, гадаю, що для мене настають важкі часи для залицяльницями. Ти ж знаєш, що самою зовнішню я ніколи не брав.
— Ти в житті завжди краще виглядаєш, ніж на фото, — запевнила вона по-дружньому. Джоні заперечливо схитнув головою.
— Я набираю тіла та ще й лисію. Прокляття, якщо ця картина не верне мені слави, мені краще було б навчитися розвозити піцу. А може, нам спробувати знімати тебе в кіно? Ти наглядаєш чудово.
Вона виглядала на свої тридцять п'ять. Виглядала чудово, але ж на тридцять п'ять. А тут в Голлівуді це може затягти і на всі сто. Молоді вродливі дівчиська юрмилися в місті, як мурашва, утримуючись на поверхні сезон, від сили — а декотрі з-поміж них були такі вродливі, що з чоловіками ледь не ставався розрив серця, аж поки вродливиці розтягували рота і їхні пожадливі марення успіху захмарили чарівливість їхніх очей.
Звичайні жінки не могли й мріяти про те, щоб конкурувати з ними на терені природженої фізичної краси. Хоч що б там казали про привабливість, інтелігентність, модність, тактовність — брутальна краса цих дівчат переважала все інше. Коли б їх не така сила, можливо, була б надія і для звичайних гарненьких жіночок. А оскільки Джоні Фонтане міг мати їх всіх або майже всіх, Джині розуміла, що він говорив їй усе це лише для того, щоб зробити приємно. З цього боку він завжди був молодець. Завжди люб’язний з жінками, навіть на вершині своєї слави розсипав їм компліменти, тримав запальничку, поки вони припалювали сигарету, відчиняв двері. А оскільки все робилося заради цього ж самого, все це справляло ще більше враження на дівчат, які гуляли з ним. А він був такий з усіма, навіть з тими, що запрошувалися на одну ніч, навіть з такими, про яких поняття не мав, хто вони і що за одні.
Вона дружньо посміхнулася до свого колишнього чоловіка.
— Ти вже піклувався про мене, Джоні, — пам'ятаєш? Протягом дванадцяти років. Тож можеш мене й не втішати.
Без жартів. Джині, у тебе чудовий вигляд, я б хотів мати такий самий. — Джоні зітхнув і випростався на дивані. Джині не відповідала. Вона бачила, що він чимось пригноблений.
— Як ти думаєш, фільм удався? Ти з цього щось мати меш? — запитала вона.
— Так, — кивнув Джоні. — Він може знову поставити все на місце. Якщо я отримаю премію академії і розпоряджусь нею як слід, я зможу знову бути в славі, навіть і не співаючи. Тоді, можливо, я зможу підкинути більше грошенят тобі і дітям.
— У тебе її і зараз хоч відбавляй, — озвалась Джині