— Для початку п'ятсот на тиждень і рандеву з гарненькими кінознаменитостями. Що ти на це скажеш? — допитувався Джоні. — І не виключено, що я дозволю тобі співати у мене на вечорах.
— Так, почекай, дай подумати, — відповів Ніно. — Нехай я обговорю це із моїм адвокатом, а тоді з бухгалтером, а тоді з помічником на вантажівці.
— Слухай, Ніно, не клей дурня, — сказав Джоні, — ти мені потрібен. Я хочу, щоб ти прилетів завтра вранці і підписав річний контракт за п'ятсот на тиждень. Отож якщо ти поцупиш у мене якусь шльондру і я витурю тебе з роботи, ти принаймні зможеш отримати річну платню. Згода?
Запала тривала пауза. Голос Ніно звучав уже тверезіше:
— Ей, Джоні, ти не розігруєш?
— Хлопче, я пропоную цілком серйозно, — відповів Джоні. — Звернись в Нью-Йорку в контору мого агента. Там тобі дадуть квиток на літак і гроші на дорогу. Я їм передзвоню завтра вранці. Отож підійди до них опівдні. Домовились? Я подбаю, щоб хтось зустрів тебе в аеропорту і привіз до мене додому.
Знову запала тиша, а потім голос Ніно, приглушений і вельми непевний, відповів:
— О'кей, Джоні, — голос Ніно звучав уже цілком тверезо.
Джоні повісив слухавку і підготувався до сну. Він ніколи не почував себе так добре, як тепер.
Розділ 13
Джоні Фонтане сидів у величезній студії звукозапису і намагався щось підраховувати в жовтому записнику. Поступово збиралися музиканти, він приятелював з ними усіма ще з тих часів, коли підлітком співав з джазовими оркестрами. Диригент — один з корифеїв музичного супроводу, він не втрачав прихильності до Джоні і в скрутні часи, вручав кожному прибулому сувої нот, супроводжувані усними настановами. Диригента звали Едді Нейлс. Він був страшенно зайнятий і погодився на цей запис лише через своє добре ставлення до Джоні.
Ніно Валенті примостився біля піаніно і щось собі бренькав, нервово перебираючи клавіші. Час від часу він тягся до здоровенної склянки з канадським віскі. Джоні на те не зважав, бо знав, що напідпитку Ніно співав так само добре, як і в тверезому стані, та й сьогоднішній запис не вимагатиме від Ніно чогось надзвичайного.
Едді Нейлс написав спеціальну аранжування до давніх італійських та сицилійських пісень і власну обробку тієї пісні для двох, яку Ніно й Джоні співали на весіллі Конні Корлеоне. Джоні влаштував цей запис переважно тому, що це було б чудовим різдвяним подарунком для дона Корлеоне, який любив такі пісні. Поза тим Джоні нутром відчував, що платівка матиме добрячий попит, хоча, звісно, на мільйонний тираж вона не потягне. Та ще Джоні збагнув, що на знак вдячності дон бажав від нього допомоги для Ніно. Зрештою, Ніно теж був одним з донових хрещеників.
Джоні відклав записник і течку для нот на сусідній підкидний стілець і підвівся, щоб і собі стати біля піаніно. «Агов, пейзане», — гукнув Джоні, і Ніно глянув на нього, намагаючись посміхнутися. Вигляд у нього був не з кращих. Джоні нахилився й поплескав його по спині.
— Спокійно, хлопче, — сказав він Ніно, — постарайся сьогодні, і я забезпечу тебе ввечері найкращою і найвідомішою с... на весь Голлівуд.
— Це ж хто? Собака Лессі? — Ніно знову відсьорбнув віскі.
— Ні, — засміявся Джоні, — Діна Данн. Моя фірма гарантує якість.
Ім’я справило враження на Ніно, проте він не втримався, щоб не зауважити з робленим розчаруванням:
— А Лессі ти мені забезпечити не можеш?
Оркестр вдарив першу пісню з їхнього попурі. Джоні Фонтане уважно слухав. Спочатку Едді Нейлс програє всі пісні їхнього сьогоднішнього репертуару в своїй обробці. А тоді розпочнеться перша проба запису. Слухаючи, Джоні подумки відзначав, як він виконуватиме кожну фразу, як входитиме в кожну пісню. Він знав, що йому надовго голосу не вистачить, але ж вестиме пісні переважно сам Ніно. А Джоні вторитиме йому. За винятком, звісно, пісні-дуету, для якої треба приберегти сили.
Він сіпнув Ніно, щоб той підвівся, і вони стали біля мікрофонів. Ніно спартачив початок. Почали ще раз, і знову те ж саме. Він уже зашарівся від збентеження.
— Гей, хлопче, ти навмисне затягуєш, щоб зірвати понадурочні? — під'юджував його Джоні.
— Без мандоліни мені якось не по собі, — зізнався Ніно. Джоні якусь мить подумав, а тоді сказав:
— Візьми в руку оту твою склянку з пійлом.
Здається, це вирішило проблему. Ніно, співаючи, і надалі потягував із склянки, але ж співав добре. Джоні співав легко, не напружуючись, його голос просто танцював навколо основної мелодії, яку вів Ніно. Такий спів не давав йому емоційної втіхи, але ж він і сам чудувався своїй технічній майстерності. Що не кажіть, а десять років співочої кар'єри його дечого навчили.