Безперечно, робилося це не з чистого християнського милосердя. І найближчі друзі дона Корлеоне не назвали б його святим, що спустився з неба. В цій його щедрості була певна вигода і для нього. Потрапляючи до в'язниці, член його організації добре знав, що треба лише тримати язик за зубами, і його дружина й діти будуть забезпечені. Він знав: якщо він не «розколеться» перед поліцією, то може розраховувати на теплу зустріч після звільнення. Удома його чекатиме бенкет з найкращими наїдками, равіолі домашнього виробу, вином, тістечками, всі його друзі й знайомі прийдуть висловити радість, що він уже на волі. А десь у розпалі свята загляне консільйорі Дженко Абандандо або ж і сам дон, щоб засвідчити свою повагу такому славному хлопчині, випити чарку на його честь і залишити доброго гостинця грішми, отже, він матиме змогу відпочити тиждень-другий з жінкою і дітьми, перше ніж ставати до діла. Ось що, власне, крилося за безмежною співчутливістю й турботливістю дона Корлеоне.
Якраз о цій порі донові спало на думку, що він керує своїм світом куди краще, ніж порядкують у великому світі його вороги, що весь час йому заважають. І це відчуття ще підігрівали бідні люди, які раз у раз приходили до нього по допомогу. Просили посприяти в отриманні допомоги по безробіттю, знайти роботу синові або вирятувати його з тюрми, позичити вкрай необхідних грошей, побалакати з хазяїном будинку, який супроти всякого глузду вимагає квартплату з безробітних пожильців.
Дон Віто Корлеоне допомагав кожному. Навіть більше, він допомагав охоче, підбадьорював, розважав добрим словом, щоб у них не залишилося неприємного почуття від того, що довелося звернутися по допомогу. Тож цілком природно, що згодом, коли ці італійці сушили собі голову, за котрого з кандидатів віддати свої голоси на виборах у законодавчі збори штату, чи мерії, чи до конгресу США, вони питали поради в свого друга дона Корлеоне, в свого Хрещеного Батька. Отак він став людиною з чималим політичним впливом, з якою консультувалися у передвиборчій кампанії практичні керівники партій. Він накопичував політичний вплив з далекоглядністю справжнього державного діяча; підтримував здібних хлопців з бідних італійських родин, давав їм змогу набути вищу освіту: адже згодом ці хлопці стануть юристами, помічниками прокурорів, навіть суддями. Він піклувався про майбутнє своєї імперії з передбачливістю видатного державного лідера.
Скасування сухого закону завдало відчутного удару по його імперії, але він устиг вжити запобіжних заходів. У 1933 році послав свого емісара до людини, що тримала під своїм контролем усі казино на Манхеттені — кубла азартної гри в порту, лихварство, неодмінне в таких місцях, достоту як гарячі сосиски для публіки на бейсбольних матчах, тоталізатори на спортивних змаганнях і на іподромах, незаконні гральні доми, де грали в покер, — а також увесь рекет у Гарлемі. Цього чоловіка звали Сальвадоре Маранцано, і він був один із визнаних «пеццонованте», тобто великих тузів, у нью-йоркському підпільному світі. Емісари Корлеоне запропонували Маранцано вести цю справу з половини, на вигідних для обох сторін умовах. Віто Корлеоне з його організацією, його політичними зв'язками та контактами з поліцією забезпечив би надійне прикриття для операцій Маранцано й уможливив би поширення їх на Бруклін і Бронкс. Але Маранцано був недалекоглядною людиною і зневажливо відкинув пропозицію Корлеоне. Адже його другом був сам великий Аль-Капоне, у нього була своя організація, свої люди й величезні кошти. І на біса йому цей вискочка, схожий швидше на парламентського демагога, ніж на справжнього мафіозо. Відмова Маранцано стала початком великої війни 1933 року, яка призвела до зміни цілої структури нью-йоркського підпільного світу.
На перший погляд, сили були нерівні. Адже Сальвадоре Маранцано мав до своїх послуг могутню організацію з добре забезпеченими тилами. Він приятелював з чікагським Каноне і будь-коли міг послати до нього по допомогу. У нього були також добрі взаємини з «родиною» Татталья, яка контролювала в Нью-Йорку проституцію й досить обмежену в той час торгівлю наркотиками. У нього також були зв'язки і впливовими бізнесменами, які вдавалися до його послуг, щоб залякувати єврейських профспілковців у швейній промисловості та синдикати, створювані італійськими анархістами серед будівельників.