Він не мав ніяких ілюзій щодо небезпечності цієї місії. Протягом першого року він зустрічався з ватажками різних нью-йоркських банд, вів підготовчу роботу, промацував їх, пропонував сфери впливу, які б затвердила рада ватажків, що збиралася час від часу в разі потреби. Але існувало стільки всіляких угруповань, перехрещувалося стільки суперечливих інтересів, що досягти якоїсь угоди було нереально.
Як інші великі правителі й законодавці, що їх імена полишилися в історії, дон Корлеоне збагнув, що порядок і мир недосяжні, доки кількість князівств перевищує можливості управління ними.
П’ять чи шість «родин» були надто могутні, щоб їх зліквідувати. Але решта, такі як терористи з «Чорної руки», незалежні власники гральних закладів і зухвалі букмекери, що діяли без належного, тобто оплаченого, прикриття поліції, мусили поступитися. Отож він розпочав, по суті, колоніальну війну проти цих людей і кинув на них усі ресурси своєї організації.
Пацифікація Нью-Йорка забрала три роки й дала деякі несподівані наслідки. Спочатку ніби не щастило. У день, коли він призначив ліквідацію ірландської банди вбивць, ті вихідці зі «Смарагдового острова» ледве не взяли над ним гору зухвалим наскоком. Одному з цієї банди пощастило на одчай душі прорватися крізь його охоронні кордони і вистрелити йому в груди. Ірландця на місці зрешетили кулями, але донів престиж зазнав удару.
Проте цей випадок надав Сантіно Корлеоне можливість відзначитися. Допоки батько лежав поранений, Сонні перебрав командування його особистим загоном і в ролі капореджіме, подібно до молодого й ще не прославленого Наполеона, виявив неабиякий хист у веденні збройної боротьби з іншими бандами. Він також виявив нещадну жорстокість, брак якої був єдиною вадою дона Корлеоне як завойовника.
З 1935 до 1937 року Сонні Корлеоне здобув собі репутацію найвигадливішого і найнепоступнішого виконавця вироків, якого будь-коли знали в цілому кримінальному світі. Проте щодо жорстокості його все ж таки затьмарила жахлива людина на ім’я Лука Бразі.
Саме Бразі взявся знищити залишки банди ірландців і повбивав їх усіх особисто. Коли одна з шести впливових «родин» втрутилася, ставши на захист незалежних угруповань, Бразі, знову-таки самотужки, для перестороги вбив главу цієї «родини». Невдовзі потому видужав дон Корлеоне і примирився з «родиною».
1937 року в Нью-Йорку вже панували тиша й спокій, якщо не зауважити незначних інцидентів та дрібних непорозумінь, які подекуди, звичайно ж, виявлялися фатальними.
Як правителі стародавніх міст постійно стежили за переміщенням варварських племен під міськими стінами, так і дон Корлеоне не спускав очей зі світу, що існував поза межами його власного. Не пройшли повз його увагу такі події, як прихід до влади Гітлера, падіння іспанської республіки, німецька політика сили щодо Англії в Мюнхені. Він бачив безпомилково, що світова війна неминуча, і розумів її наслідки для себе. Його власний світ зробиться ще стійкішим, ніж раніше. І не тільки це: кмітливі передбачливі люди можуть добре розбагатіти під час війни. Він знав також: щоб не проґавити шансу, у його володіннях повинен панувати мир, тоді як у зовнішньому світі палатиме війна.
Дон Корлеоне поширив своє послання по всіх Сполучених Штатах. Він вів переговори зі своїми земляками з Лос- Анджелеса, Сан-Франциско, Клівленда, Чикаго, Філадельфії, Майамі та Бостона. Він був апостолом миру в злочинному світі й до 1939 року, успішніше, ніж папа римський, досяг угоди між наймогутнішими кримінальними організаціями Сполучених Штатів. Як і конституція США, ця угода повністю поважала незалежність і автономію кожного з учасників у межах його штату чи міста. Угода стосувалася лише розподілу сфер впливу та домовленості про зміцнення миру в злочинному світі.
Отож коли 1939 року почалася світова війна, коли 1941 року в неї втяглися й Сполучені Штати, у світі дона Корлеоне панував мир, лад і цілковита готовність збирати золотий врожай на рівних засадах із іншими галузями бізнесу в американському промисловому бумі. «Родина» Корлеоне втяглася у торгівлю продовольчими картками і талонами на бензин на чорному ринку і навіть допомагала влаштовувати подорожі за кордон. Вона допомагала фермам отримувати військові замовлення, постачала з чорного ринку тканини тим швейним підприємствам, які не мали урядових замовлень. Їй навіть пощастило врятувати від армії та служби за кордоном хлопців призовного віку зі своєї організації. Робилося це з допомогою лікарів, що радили, які препарати вживати перед проходженням комісії, а декого влаштовували у військову промисловість на посади, які підпадали під броню.