– Ходімо, люба, мама вже давно чекає нас на обід.
Поки вони дійшли до кухні, Кей уже безмовно плакала від полегкості після такого напруження і від зворушення такою беззастережною батьковою любов’ю. На кухні мати ніби й не помітила її сліз, і Кей здогадалася, що батько, очевидно, вже сповістив її про детективів. Вона сіла на своє місце, а мати мовчки подала їй страву. Коли вже всі троє були за столом, батько, схиливши голову, проказав молитву.
Пані Адамс була невисокою гладкою жінкою, завжди охайно вдягненою, з дбайливо укладеною зачіскою. Кей ніколи не бачила її розпатланою. Мати також тримала доньку трохи на відстані, не дуже нею цікавлячись. Отож і тепер вона поводилася так само.
– Кей, не роби драми казна з чого. Я певна, що все це – буря в склянці води. Врешті, хлопець учився в Дартмутському коледжі й не може бути замішаний у таких брудних справах.
Кей глянула на неї з подивом:
– А звідки ти знаєш, що Майк учився в Дартмуті?
Мати поблажливо відповіла:
– Ви, молоді, з усього робите загадки і думаєте, що ви неймовірно хитрі – куди там. Ми про нього давно знаємо, але, звісно, чекали, поки ти сама нам скажеш.
– Але як ви дізналися? – запитала Кей. Вона досі не наважувалася глянути на батька, адже він тепер знав, що вони з Майклом спали разом. І тому не помітила посмішки на його обличчі, коли він відповів:
– Просто відкривали твою пошту.
Кей була шокована і зла. Тепер вона вже могла подивитися йому в очі. Його вчинок був ганебніший за її гріх. Вона б ніколи не повірила, що батько здатний на таке.
– Тату, це неправда, ти не міг її читати.
Пан Адамс усміхнувся до неї.
– Я зважив, що було б більшим гріхом: розпечатувати твої листи чи залишатися в невіданні, які труднощі можуть спіткати мою єдину дитину? Вибір був простий і чесний.
Пані Адамс докинула з набитим вареною куркою ротом:
– Адже ти така ще недосвідчена як на твої роки. Ми мусили пильнувати. Ти ж ніколи не говорила про нього.
Вперше Кей була вдячна Майклові за те, що в листуванні він не висловлював своїх почуттів так палко, як вона, і раділа, що батькам не потрапили до рук деякі з її власних листів.
– Я ніколи не говорила вам про нього, бо боялася, що ви б жахнулися, довідавшись про його родину.
– А ми й справді жахнулися, – весело сказав пан Адамс. – До речі, Майкл давав про себе якусь звістку?
Кей заперечливо хитнула головою.
– Я не вірю, щоб він був у чомусь винний.
І побачила, як батько й мати перезирнулися через стіл, потім пан Адамс лагідно зауважив:
– Якщо він ні в чому не винний і зник, то, можливо, з ним ще щось сталося.
Спочатку Кей не зрозуміла. А потім схопилася з-за столу й прожогом кинулася до своєї кімнати.
Через три дні Кей Адамс вийшла з таксі на Лонг-Біч перед оселею Корлеоне. Вона перед цим зателефонувала, і на неї чекали. Біля дверей її зустрів Том Хейген, вона була розчарована, що це саме він. Вона знала, що від нього нічого не довідається.
У вітальні Том підніс їй коктейль. Вона побачила в будинку ще кількох чоловіків. Але Сонні між ними не було. Вона прямо запитала Тома Хейгена:
– Чи ви знаєте, де Майкл? Чи можете допомогти мені зв’язатися з ним?
Хейген сказав спокійно:
– Ми знаємо, що з ним усе гаразд, але нам не відомо, де саме він тепер. Коли він почув про вбивство капітана, то побоявся, що можуть звинуватити його. Отож вирішив просто зникнути. Сказав мені, що дасть звістку про себе за кілька місяців.
Мало того, що це була суцільна брехня, Хейген навіть і не пробував нічого приховати.
– А що, той капітан справді перебив йому щелепу? – запитала Кей.
– Боюся, що справді, – відповів Том. – Але Майкл ніколи не був мстивим. Я певен, що він зовсім не причетний до того, що трапилося.
Кей відкрила свою сумочку і видобула лист.
– Чи не могли б ви передати оце йому, коли він озветься?
Хейген заперечливо похитав головою:
– Якби я взяв цей лист і ви потім сказали на допиті в суді, що я взяв його від вас, це б могли витлумачити як доказ того, що я знаю про місце його перебування. Чом ви не хочете почекати ще трохи? Я певен, що Майкл подасть про себе звістку.
Вона допила коктейль і підвелася, щоб іти. Хейген провів її до вестибюля, та коли відчиняв їй двері, знадвору зайшла невелика огрядна жінка, вдягнена в чорне. Кей упізнала Майклову матір. Простягла їй руку і вимовила:
– Як ся маєте, пані Корлеоне?
Маленькі темні очі жінки якусь мить уважно вивчали її, а потім зморшкувате, плюскле обличчя оливкового кольору осяяла усмішка, стримана, однак навдивовижу щира й приязна: