– Я б зробив те саме, якби моя жінка була така проноза, як ти.
Отож вона вернулася додому трохи спантеличена, а трохи й настрашена. Вона завжди була батьковою улюбленицею і не могла збагнути, чому він став настільки холодний до неї.
Проте дон не був такий уже нечуйний, як удавав. Він з’ясував, куди Карло Ріцці спустив весільні гроші. Спеціально приставлені люди доповідали Хейгенові все про букмекерські операції Карло Ріцці. Але дон не втручався. Хіба можна сподіватися від чоловіка належного виконання подружніх обов’язків, якщо він боятиметься жінчиних родичів. Становище було дуже дражливе, і дон не наважувався втручатись. А згодом, коли Конні завагітніла, він ще більше переконався, що не схибив, і вирішив за жодних обставин не встрявати, хоч Конні скаржилася матері на нові побої й зрештою стривожена мати знову звернулася до дона. Конні навіть натякнула, що розійдеться з чоловіком. І вперше в житті дон розсердився на неї:
– Він батько твоєї дитини. Ким виросте у наші часи дитина, якщо в неї не буде батька?
Довідавшись про все це, Карло Ріцці заспокоївся. Отже, йому ніщо не загрожує. Він навіть похвалявся двом своїм «писарям», Саллі Регcy і Коучу, що дає добрих чортів своїй дружині, коли та заноровиться, і бачив, із якою повагою вони дивляться на нього, адже у Карло вистачало відваги давати прочухана доньці самого великого дона Корлеоне.
Проте Ріцці не почувався б таким спокійним, коли б йому було відомо: Сонні, почувши, як він поводиться з його сестрою, так оскаженів, що його зупинила лише рішуча заборона самого старого Віто – заборона, якої навіть Сонні не міг не послухатися. Ось чому, боячись, що не стримає запальної вдачі, Сонні останнім часом уникав зустрічі з Ріцці.
Отож, перебуваючи в чудовому настрої, погожого недільного ранку Карло Ріцці переїхав Дев’яносто шостою вулицею на Іст-Сайд і не помітив у потоці автомобілів машину Сонні, який їхав у протилежному напрямку до нього додому.
Сонні Корлеоне залишив охорону маєтку і пробув ніч у місті з Люсі Манчіні. Тепер, повертаючись додому, він мав із собою чотирьох охоронців – двох попереду і двох позаду. Він не потребував охоронців – із одним нападником міг легко впоратися сам. Охоронці їхали у власних машинах, а в готелі займали номери з обох боків номера Люсі. Якщо їздити до неї нечасто, це не становило великого ризику. Та оскільки Сонні вже був у місті, то вирішив прихопити сестру Конні й забрати її із собою на Лонг-Біч. Він знав, що Карло поїде на роботу у свій заклад і що цей нікчема не подбав про машину для неї. Отож він сам підвезе сестру додому.
Почекав, поки охоронці, що їхали попереду, зайшли до будинку, а потім пішов слідом. Він бачив, як хлопці, що їхали позаду, пригальмували біля його машини й залишилися стежити за вулицею. Він також був напоготові. Хоча майже повністю виключалося, щоб супротивник підозрював, що Сонні в місті, але завжди треба залишатися обережним. Він навчився цього під час гангстерської війни у тридцяті роки.
Він ніколи не користувався ліфтами, адже це смертельні пастки. Швидко піднявся вісьма прольотами сходів до квартири Конні. Постукав у двері. Він бачив, коли назустріч проїхала машина Карло, і знав, що сестра сама вдома. Ніхто не відповідав. Постукав ще раз і почув переляканий, несміливий голос сестри:
– Хто там?
Переляк у її голосі вразив його. Адже сестра завжди була життєрадісна, бадьора і небоязка, як, урешті, всі в їхній родині. Що за чортівня трапилася з нею?
– Це я, Сонні, – сказав він.
Всередині стукнув засув, двері відчинилися, і Конні, схлипуючи, впала йому в обійми. У подиві Сонні закляк на місці. Потім відхилив її від себе, розгледів напухле обличчя і все зрозумів. Він сахнувся від сестри, щоб метнутися вниз по сходах. Лють спалахнула в ньому, спотворивши обличчя. Конні побачила його стан і прикипіла до брата, не відпускаючи й намагаючись затягти його до квартири. Тепер вона плакала від жаху. Вона знала скажену вдачу старшого брата і боялася того, що мало статися. Тому-бо вона ніколи й не скаржилася йому на Карло. Зараз їй пощастило затягти його до квартири.
– Це я винна, – сказала вона. – Я почала з ним бійку, хотіла вдарити його, от він і дав мені ляпаса. Він не хотів так дуже. Я сама нарвалася.
Масивне вродливе обличчя Сонні було спокійне.
– Ти не збираєшся сьогодні провідати старого?
Вона не відповідала, і він додав:
– Я думав, що ти збираєшся, і тому заїхав по тебе. Все одно я був у місті.
Вона заперечливо схитнула головою.
– Я б не хотіла показуватися їм на очі в такому вигляді. Поїду серед тижня.