Широко розставивши ноги, Карло пив з шийки. Потім захопив пальцями шкіру з тілом на її розповнілому від вагітності стегні й почав боляче крутити, аж поки Конні почала проситися.
– Жирнюча, як свиня, – сказав він гидливо і вийшов зі спальні.
Перестрашена Конні лежала в ліжку, не наважуючись поцікавитися, що робить її чоловік у суміжній кімнаті. Врешті вона підвелася, щоб крізь прочинені двері зазирнути у вітальню. Карло розлігся там на канапі й дудлив віскі з нової пляшки. Скоро він нап’ється і засне дурним сном, а вона тоді вийде до кухні й зателефонує своїм на Лонг-Біч. Скаже матері, щоб прислали кого-небудь забрати її звідси. Вона сподівалася, що до телефона підійде Том Хейген чи мати – аби тільки не Сонні.
Було вже близько десятої години вечора, коли на кухні в будинку дона Корлеоне задзвонив телефон. Слухавку взяв один із донових охоронців і одразу, як належить, покликав матір Конні. Але пані Корлеоне ніяк не могла втямити, чого хоче дочка, бо та, хоч і в істеричному стані, намагалася говорити пошепки, щоб не почув чоловік у суміжній кімнаті. Та й обличчя і губи в неї розпухли від ляпасів, і їй важко було говорити. Пані Корлеоне моргнула охоронцеві, щоб той покликав Сонні, який сидів у вітальні з Томом Хейгеном.
Сонні прийшов на кухню й узяв у матері слухавку.
– Алло, Конні, слухаю, – сказав він.
Конні, боячись чоловіка і того, що може накоїти брат, почала затинатися ще дужче. Вона пробелькотіла:
– Сонні, пришли по мене машину, я тобі потім розповім. Нічого такого, тільки сам не приїзди. Пришли, будь ласка, Тома, Сонні. Нічого такого, я тільки хочу приїхати додому.
Тим часом до кухні зайшов і Хейген. Дон уже випив на ніч снодійне і спав у своїй спочивальні поверхом вище. Хейген не хотів спускати ока з Сонні на випадок якоїсь біди. Обидва домашні охоронці теж були на кухні. Усі очікувально дивилися на Сонні, що стояв із слухавкою біля вуха.
Очевидно, шалена вдача Сонні мала якісь таємничі глибокі джерела в надрах його організму. І тепер усі бачили, як кров буквально бухнула у його товсту жилаву шию, а очі затуманила ненависть, риси обличчя напружились, аж загострились, а потім обличчя набуло якогось землистого кольору, мов у хворого, що змагається зі смертю. І руки в нього аж трусилися: то серце гнало по жилах адреналін. Але він відповів опанованим, низьким голосом:
– Зажди, сідай і чекай. – Сонні поклав слухавку.
Якусь хвильку він стояв на місці, неначе сам приголомшений своєю люттю, а потім, гидко лаючись, вибіг із дому.
Хейген зрозумів з виразу обличчя Сонні, що той зовсім знавіснів і не тямить себе від люті. Зараз можна було чекати від Сонні чого завгодно. Хейген знав також, що дорогою до міста Сонні здатен охолонути, вернути собі розважливість. Правда, та розважливість могла зробити Сонні ще страшнішим, хоч і вберегла б від небезпек, у які завела б його лють. Хейген почув, як заревів мотор, і наказав обом охоронцям:
– Гайда за ним.
А потім пішов до телефона й домовився, що кілька чоловік із загону Сонні, які мешкали в місті, заберуть Карло Ріцці з дому. Інші залишаться біля Конні, поки не приїде Сонні. Він ризикував, стаючи на шляху Сонні, але знав, що дон підтримає його. Він боявся, що Сонні вб’є Карло Ріцці перед свідками. Він не підозрював якихось підступів з ворожого боку. П’ять «родин» вже давно затихли і, очевидно, жадали якогось миру.
На той час, коли Сонні вилетів на «Б’юїку» із завулка, він уже почасти отямився. Він побачив, як двоє охоронців сідають у машину, щоб їхати слідом за ним, і схвалив це. Він не думав про небезпеку, бо п’ять «родин» уже давно перестали контратакувати, фактично вже й не воювали. У передпокої мимохідь ухопив свій піджак, пістолет лежав схований у добре замаскованому відділенні машини, зареєстрований на одного з членів його загону, отже, поліція не могла присікатися до нього самого. Проте Сонні не сподівався, що доведеться вдатися до зброї. Він навіть ще не знав, що збирався зробити з Карло Ріцці.
Тепер, маючи змогу обдумати становище, він зрозумів, що не може вбити батька ще не народженої дитини, до того ж іще й чоловіка своєї сестри. У всякому разі не через сімейні чвари. Хіба що це були не просто сімейні чвари. Карло виявився негідником, і Сонні почувався винним, що через нього сестра познайомилася з таким виродком.