Отож вона не затримала Тома Хейгена, коли той пішов у наріжну кімнату. Там його почало трясти так страшно, що він мусив сісти, втягнувши голову в плечі й затиснувши руки колінами, неначе молився дияволу.
Тепер йому стало зрозуміло, що він не годився на місце консільйорі під час війни. Його обдурили, обвели круг пальця п’ять «родин» своєю удаваною невойовничістю. Зачаїлися, готуючи диявольську засідку. Вони все розраховували, вичікували, не відповідаючи, хоч як свербіли їхні криваві руки. І діждалися, щоб завдати страшного удару. Старий Дженко Абандандо ніколи не потрапив би на такий гачок, він би нюхом відчув небезпеку й діяв би з потроєною обережністю. Горе пригнітило Хейгена. Адже Сонні був направду його братом, його рятівником, його героєм, коли вони були ще підлітками. Сонні ніколи не зневажав його, завжди ставився приязно. А як він зустрів Тома, коли того випустив Солоццо! Як щиро радів! Хейгена не обходило, що Сонні перетворився на жорстоку, хижу, криваву особу.
Він вийшов із кухні, бо нізащо у світі не зміг би сказати матусі Корлеоне про смерть її сина. Він ніколи не думав про неї як про свою матір, хоча дона серцем вважав батьком, а Сонні братом. Томові почуття до неї були такі, як і його прихильність до Фредді, Майка й Конні. Прихильність до людини, що добре до тебе ставиться, але не любить. І все ж таки він не міг сказати їй. За кілька місяців вона втратила всіх своїх синів: Фредді вислано до Невади, Майкл рятує своє життя, ховаючись на Сицилії, а тепер убито Сантіно. Кого з них трьох вона любила найбільше? Стара ніколи цього не виказувала.
Так тривало кілька хвилин. Потім Хейген знову опанував себе й узяв телефонну слухавку. Він набрав номер квартири Конні. Довелося довго чекати, поки та пошепки відповіла.
Хейген говорив із нею ласкаво.
– Конні, це Том. Розбуди чоловіка, мені треба з ним поговорити.
Конні запитала тихим переляканим голосом:
– Томе, що, Сонні їде сюди?
– Ні. Сонні не приїде, не турбуйся. Іди розбуди Карло, скажи йому, що я хочу переговорити з ним у важливих справах.
Конні відповіла зі сльозами в голосі:
– Томе, він набив мене, я боюсь, що знову битиме, як довідається, що я дзвонила додому.
Хейген лагідно запевнив:
– Не бійся, я поговорю з ним і все залагоджу. Усе буде гаразд. Скажи йому, це щось важливе, дуже, дуже важливе. Хай візьме слухавку. О’кей?
Минуло майже п’ять хвилин, перш ніж Карло підійшов до телефона. Спросоння і з перепою він говорив нерозбірливо. Хейген сказав різко, щоб стривожити його:
– Слухай, Карло. Маю повідомити щось жахливе, отже, приготуйся, відповідатимеш мені байдуже, так, ніби це не така страшна річ, як ти почуєш. Я сказав Конні, що це дуже важлива справа, отже, ти їй щось набреши. Скажи, що «родина» вирішила переселити вас обох на Лонг-Біч і надати тобі велику посаду. Що дон наважився врешті на це, сподіваючись, що ваше сімейне життя піде на краще. Зрозумів?
У голосі Карло забриніла надія, коли він відповів:
– Так, зрозумів.
Хейген продовжував:
– За кілька хвилин мої люди постукають до вас, щоб забрати із собою. Скажеш їм, щоб спочатку подзвонили мені. Скажи їм лише це і нічого більше. Я накажу їм залишити вас із Конні на місці. Гаразд?
– Так, так, розумію. – Голос Карло тепер був схвильований. Здавалося, напружений Хейгенів тон нарешті розворушив його і підготував до того, що йому доведеться почути справді важливу новину. Хейген відразу ж повідомив:
– Сьогодні ввечері вбили Сонні. Не кажи нічого. Коли ти спав, йому зателефонувала Конні, і він уже їхав до вас, але я не хочу, щоб вона знала про це, навіть якщо вона здогадується, я не хочу, щоб їй було відомо напевне. Бо вона думатиме, що все сталося через неї. Я хочу, щоб ти сьогодні залишився з нею і нічого їй не говорив. Хочу, щоб ти замирився з нею. Хочу, щоб ти був порядним люблячим чоловіком, будь таким принаймні доти, поки вона народить дитину. Завтра вранці, можливо, ти, а може, дон чи її мати сповістять Конні про братову смерть. Я хочу, щоб ти був біля неї. Зроби для мене таку послугу, і я подбаю про тебе в майбутньому. Зрозумів?
Голос Карло звучав трохи непевно: