Останнім прибув дон Філіпп Татталья, ватажок «родини» Татталья, що відверто кинула виклик «родині» Корлеоне, підтримавши Солоццо, і майже домоглася свого. Та, як не дивно, інші ставилися до нього з ледь помітним презирством. Насамперед усі знали, що Татталья дозволив Солоццо крутити собою, що спритний Турок водив його за ніс.
Отже, Татталья ніс відповідальність за все, що сталося, за те сум’яття, яке шкодило бізнесові всіх нью-йоркських «родин». Крім того, він був шістдесятирічний дженджик і ще чіплявся до спідничок. А можливостей потурати цій своїй слабості у нього було більш ніж досить.
Адже «родина» Татталья мала діло з жінками. Її головна стаття прибутку – проституція. Вона також контролювала більшість нічних клубів у Сполучених Штатах і могла підкорити собі який завгодно талант у цій царині. І коли треба, Філіпп Татталья не відмовлявся від рішучих заходів, щоб схилити на свій бік перспективного співака, коміка чи музиканта; він мав також вплив і на фірми грамзапису. І все ж таки проституція залишалася головним джерелом прибутків «родини».
Його особистість була неприємною для людей, що зібралися в залі. Цей скиглій завжди скаржився на зростання витрат у його бізнесі. Як послухати його, то рахунки від пральні за всі оті рушники геть з’їдали прибутки (хоча пральна фірма, послугами якої він користувався, теж належала йому). Дівчата ледачі й ненадійні, так і дивись, що або втече, або відбере собі життя. Сутенери непорядні, нечисті на руку й не віддані. Важко знайти добрих фахівців. Хлопці сицилійського походження не хотіли йти на таку роботу, вважаючи за негідне діло торгувати жінками й віднімати у них зароблені гроші, – і це ті самі поганці, які з хрестом на шиї й з піснею на устах можуть перерізати горлянку кому завгодно. Отож слухачі нагороджували Філіппа Татталью неповагою й презирством. Найбільше нарікань від нього можна було почути щодо чиновників, які видавали й скасовували ліцензії на торгівлю спиртним його нічним клубам та кабаре. Він присягався, що хабарами різним хранителям офіційних печаток зробив більше мільйонерів, ніж їх сидить на Волл-стрит.
Як не дивно, але майже переможна війна проти «родини» Корлеоне не принесла йому тієї поваги, на яку він міг сподіватися. Усі знали, що його сила йшла спочатку від Солоццо, а потім – від «родини» Барціні. Проти нього свідчила й та обставина, що, маючи таку перевагу, як несподіваний напад, він не домігся повної перемоги. Якби він був спритніший, то й не виникло б усіх отих ускладнень. Смерть дона Корлеоне означала б кінець війни.
Оскільки обидва втратили синів у цій війні, дон Корлеоне і Татталья привіталися лише формальним кивком голови. Дон Корлеоне опинився в центрі уваги, бо всі пильно придивлялися, намагаючись помітити ознаки кволості, які мали б залишитися після ран і поразок. Усіх дивувало, що дон Корлеоне став на шлях миру після загибелі свого найулюбленішого сина. Це визнання поразки майже неминуче мусило привести до зменшення його могутності. Проте невдовзі їм усе мало стати зрозумілим.
Віталися, попивали коктейлі. Минуло ще майже півгодини, перш ніж дон Корлеоне сів у крісло біля полірованого столу з горіхового дерева. Хейген непомітно розташувався ліворуч і трохи ззаду дона. Це був знак іншим донам займати місця навколо столу. Їхні помічники сіли за ними, консільйорі розміщувалися ближче, щоб мати змогу в разі потреби дати пораду.
Першим говорив дон Корлеоне, і говорив так, ніби взагалі нічого не сталося. Ніби він не був тяжко поранений, а його син – замордований, його імперія – на краю розладу, а його сім’я розкидана по світу – син Фредді на Заході під захистом «родини» Молінарі, Майкл – переховувався десь на закутках Сицилії. Зрозуміло, що він говорив сицилійським діалектом.
– Я хочу подякувати вам усім за те, що ви прибули, – сказав він. – Розглядаю це як послугу, зроблену мені особисто, і вважаю себе боржником перед кожним із вас. Хочу відразу ж заявити: я прийшов сюди не сперечатися й не переконувати, а лише обговорювати з розумними людьми, що ми можемо зробити, аби розійтися друзями. Я запевняю вас, що у мене немає іншої мети, і той, хто знає мене добре, підтвердить, що я ніколи не кидав слова на вітер. Отже, перейдімо до справ. Ми всі тут чесні люди, і нам не треба, як юристам, розпинатися один перед одним у порядності.