Дозвольте нагадати: ми завжди маємо пильнувати свої інтереси. Усі ми – люди, що не захотіли бути дурнями, відмовилися бути ляльками, що танцюють, коли їх смикають за ниточку високопосадовці. Нам повелося добре в цій країні. Майже всі наші діти живуть кращим життям. У декого з вас є сини – професори, вчені, музиканти, ви самі також щасливі. Можливо, ваші онуки стануть новими пеццонованте. Ніхто з нас не хотів би, щоб наші діти йшли нашим шляхом – це дуже важкий шлях у житті. Хай вони будуть такими, як усі інші, ми своїм завзяттям забезпечимо їм становище в суспільстві й добробут. У мене вже є онуки й, можливо, хто знає, колись їхні діти стануть губернаторами, а може, і президентами Сполучених Штатів – в Америці нічого не виключене. Але ми не повинні відставати від свого часу. Час пістолетів, різанини та вбивств уже минув. Нам треба бути кмітливими, як бізнесмени, це гарантує більше прибутків, це вигідніше нашим дітям і внукам.
Щодо наших власних вчинків, то ми не відповідаємо за босів великого калібру, за тих пеццонованте, що беруть на себе сміливість вирішувати, як нам жити, і оголошують війни, де ми мали б накладати життям, захищаючи їхні інтереси. Хто сказав, що ми повинні підкорятися законам, які вони виробили, щоб захищати власні інтереси й завдавати шкоди нашим? І чому тоді вони мали б утручатися, коли ми влаштовуємо свої справи? Sonna cosa nostra – це наша справа, – сказав дон Корлеоне. – Ми самі порядкуватимемо в нашому світі, бо це наш світ, «коза ностра». Отже, нам треба триматися гурту, щоб оберігати себе від отих втручань. Інакше нам просилять кільце в ніздрі, як мільйонам неаполітанців та інших італійців у цій країні.
З цих міркувань, з інтересів спільної вигоди я відмовився під помсти за мого сина. Присягаюся, що, доки відповідаю за дії моєї «родини», ніхто пальця не підніме проти присутніх тут, хіба якщо б виникли поважні причини й хтось зухвалими діями змусив до того. Я згоден поступитися своїми комерційними інтересами заради спільної вигоди. Це моє слово, слово честі, а ті, що зібралися тут, знають: я ще ніколи не порушив свого слова.
Але ж у мене є й свої інтереси. Мій менший син, звинувачений в убивстві Солоццо й капітана поліції, мусив утекти і тепер переховується. Тепер я хочу забезпечити його повернення додому, хочу зняти з нього фальшиві звинувачення. Це моя справа, я сам візьмуся за неї. Я або розшукаю справжніх убивць, або ж доведу владі його невинність – можливо, свідки та інформатори відмовляться від своїх брехливих зізнань. Та знову ж таки наголошую, що це моя справа, і сподіваюся, що зумію повернути сина додому.
Проте дозвольте мені сказати ще й таке. Я чоловік забобонний; воно й смішно, але мушу визнати за собою таку ваду. Отже, якщо з моїм меншим сином трапиться якась нещаслива пригода, якщо полісмен випадково пристрелить його, якщо він повіситься в камері, якщо з’являться нові свідки, щоб довести його вину, моя забобонність вимусить мене вважати, що це наслідок недоброї волі декого з-поміж тих, хто сьогодні є тут. Я скажу вам більше. Якщо мого сина вб’є блискавка, я звинувачу когось із присутніх. Якщо його літак упаде в море, або океанські хвилі поглинуть корабель, на якому він пливтиме, або якщо він помре від пропасниці, чи на його автомобіль наїде поїзд, така вже моя забобонність – я запишу це на рахунок недоброї волі когось із присутніх. Панове, я нізащо не вибачу цієї недоброї волі, цього прикрого випадку. Але поза цим дозвольте мені заприсягтися душами моїх онуків, що я ніколи не порушу встановленого нами миру. Зрештою, кращі ми чи ні від отих пеццонованте, що вбили незліченні мільйони людей лише впродовж нашого життя?
З цими словами дон Корлеоне рушив до місця, де сидів дон Філіпп Татталья. Той підвівся назустріч йому, обидва обійнялися й розцілувалися в щоки. Інші дони заплескали в долоні, теж підвелись і привітали дона Корлеоне й дона Татталья з відновленням дружби. Можливо, це буде не найтепліша дружба у світі, вони не стануть обмінюватися новорічними листівками та різдвяними подарунками, але принаймні не пристрелять один одного. А в цьому світі такої дружби, власне, й досить.
Оскільки його син Фредді перебував на Заході під захистом «родини» Молінарі, дон Корлеоне затримався після наради, щоб подякувати донові із Сан-Франциско. Зі слів Молінарі дон Корлеоне зрозумів, що Фредді знайшов собі притулок, йому добре ведеться й він навіть зробився трохи донжуаном. Він виявляв виняткові здібності як адміністратор готелю. Дон Корлеоне здивовано потрусив головою, як зробив би кожний батько, почувши про таланти своїх дітей, досі невідомі йому. Чи не правда, що інколи найбільше нещастя обертається несподіваною винагородою? Вони обидва погодилися, що так воно і є. Водночас дон Корлеоне явно дав зрозуміти донові із Сан- Франциско, що вважає себе перед ним великим боржником за послугу, яку той зробив, узявши Фредді під свою протекцію. Він натякнув, що застосує свій вплив, аби важливі телеграми про результати перегонів завжди потрапляли до його людей незалежно від змін у співвідношенні сили різних «родин» у наступні роки. А це і була важлива послуга, оскільки боротьба за володіння такими даними завжди точилася дуже болюча… і справа ускладнювалася ще й тим, що чиказці також прикладали до неї свою важку руку. Але дон Корлеоне мав деякий вплив навіть у володіннях отих варварів, отже, його обіцянку сприйняли все одно як щире золото.