Далі: кожній людині можна дозволити одне дивацтво в її житті. У мене є таке. Мені хочеться закупити всю землю навколо наших будинків з усіма будівлями. Не хочу, щоб хтось зі свого вікна, хоча б і за милю звідси, міг зазирати до мене в сад. Я хочу, щоб нашу ділянку міцно обгородили і щоб постійно її стерегли. В огорожі буде брама. Одне слово, відтепер я хочу жити у фортеці. Знайте також, що віднині я більше не виїздитиму працювати в місті. Буду наполовину у відставці. Мені хочеться покопатися в саду й наробити свого вина, коли достигне виноград. Я хочу жити у своєму домі. Виїжджатиму лише на короткий перепочинок або для побачення з кимось у важливих справах, і в цих випадках мені б хотілося уживати всіх можливих осторог. Зрозумійте мене правильно. Я нічого не готую. Я завжди був обережний, а тепер хочу бути ще обережнішим, бо чого вже я не терплю в житті, так це безтурботності. Жінки й діти можуть дозволити собі безтурботність, а чоловіки – ні. Робіть не поспішаючи, не хапайтеся, щоб не налякати наших друзів. Усе можна зробити природно й непомітно.
Надалі я чимраз більше буду довіряти справи вам трьом. Я хочу, щоб загін Сантіно розпустили, а його людей уведіть до своїх загонів. Це має засвідчити нашим друзям, що я справді прагну миру. Томе, пошли кілька осіб до Лас-Вегаса, хай привезуть вичерпний звіт про все, що там коїться. Доповіси мені про Фредо, що там справді відбувається. Мені кажуть, що я не впізнаю свого сина. Здається, він став кухарем і більше бавиться з дівчатами, ніж це личить дорослому чоловікові. Що ж, він був надто серйозним змолоду й ніколи не подавав надій на те, що стане придатним до родинного діла. Але треба розвідати, що можна там справді зробити.
– Може, пошлемо туди вашого зятя? Адже Карло народився в Неваді й знає там усі ходи й виходи, – обережно запитав Хейген. Дон Корлеоне заперечливо хитнув головою:
– Ні, моя дружина почувається самотньо без дітей. Я хочу, щоб Констанція з чоловіком перебралися до одного з наших будинків. Я хочу, щоб Карло дали якусь відповідальну посаду, може, я був занадто суворий до нього, і… – Дон Корлеоне скривився. – У мене мало синів. Заберіть у нього цей тоталізатор і знайдіть якусь роботу з профспілками, де б міг трохи писати й багато говорити. У нього язик добре почеплений. – У доновому голосі бриніла майже невідчутна нотка зневаги.
Хейген кивнув головою.
– Гаразд, Клеменца та я переберемо всіх людей і зіб’ємо групу для Лас-Вегаса. Може, мені відкликати Фредді на кілька днів додому?
Дон похитав головою й сказав різко:
– Що йому тут робити? Моя жінка ще вміє куховарити. Хай сидить собі там.
Троє ніяково засувалися на своїх місцях. Вони й гадки не мали, що Фредді потрапив у таку неласку в батька; очевидно, їм щось не було відоме.
Дон Корлеоне зітхнув.
– Сподіваюся, що цього року я вирощу на городі добрий зелений перець і помідори, більше, ніж ми зможемо з’їсти, отже, можете розраховувати на мій урожай. У мої старі літа хочеться трохи спокою й тиші. Це все. Якщо хочете, налийте собі ще.
Аудієнція закінчилася. Чоловіки підвелися. Хейген провів Клеменцу й Тессіо до машини і домовився про зустріч для вироблення операційних деталей щодо того, як здійснити висловлені побажання дона. А потім повернувся до будинку, де, він був певний, дон чекав на нього.
Дон скинув піджак і краватку й лежав на канапі. Суворі риси його обличчя були розм’якшені втомою. Він показав Хейгенові рукою на стілець.
– Ну що, консільйорі, не схвалюєш якогось із моїх сьогоднішніх вчинків?
Хейген відповів не одразу.
– Та ні. Але я не бачу послідовності, це не схоже на вас. Ви заявляєте, що не хочете дошукуватися, хто вбив Сантіно, і не збираєтеся мститися за нього. Я не вірю цьому. Ви дали слово, що прагнете миру, тому дотримаєте свого слова й не порушите миру, але я не вірю, щоб ви дозволили своїм ворогам святкувати перемогу, якої вони сьогодні начебто досягли. Ви загадали таку загадку, якої мені не розгадати, тож як я можу схвалювати чи не схвалювати?
Вираз задоволення з’явився на обличчі дона.
– Що ж, ти знаєш мене краще, ніж будь-хто. Хоча ти й не сицилієць, я зробив із тебе сицилійця. Все, що ти сказав, слушне, але відгадка є, і ти збагнеш її ще до того, як усе розв’яжеться. Ти згоден із тим, що всі вірять мені на слово, отже, я мушу дотримати свого слова. І я хотів би, щоб мої вказівки виконували чітко. Але, Томе, для нас зараз найважливіша справа – якнайшвидше повернути Майкла додому. Постав це на перший план у своїх думках і у своїй роботі. Спробуй усі юридичні можливості, мені байдуже, скільки ти витратиш грошей. Але його повернення додому має бути гарантоване на сто відсотків від будь-яких несподіванок. Порадься з найкращими юристами-криміналістами. Я дам тобі імена суддів, що приймуть тебе приватно. А до того треба берегтися всякої підступності.