– Так само, як і ви, – відповів Хейген, – я не дуже турбуюся про справжні свідчення, мене більше непокоять свідчення, які можуть сфальшувати. Також вірогідно, що якийсь друг полісмена пристрелить Майкла, якщо його заарештують. Його можуть убити в камері – або самі, або доручать котромусь із в’язнів. Отож мені здається, що нам навіть не можна дозволити собі, щоб його заарештували або щоб проти нього висунули звинувачення.
– Я знаю, – зітхнув дон Корлеоне, – я знаю. У цьому ж і вся морока. Але не слід і затягувати. На Сицилії зараз неспокійно. Молодь уже не слухається старших, а з Америки вислано туди стільки людей, що тамтешні дони з їхніми старими навичками не можуть упоратися з ними. Коли б Майкл не погорів на цьому… Я вжив деяких заходів, щоб його надійно охороняли, але як довго зможуть забезпечувати йому надійну охорону? І це одна з причин, чому я пішов на мир. У Барціні на Сицилії є друзі, і вони вже пронюхали про Майкла. Ось тобі одна з відповідей на твою загадку. Я мусив піти на мир, щоб урятувати синове життя. Більше нічого мені не залишилося.
Хейген не потурбувався запитати дона, звідки в нього така інформація. Він навіть не здивувався; і справді, це була частина відповіді на загадку.
– Коли я зустрінуся з людьми Татталья, чи треба наполягати, щоб їхні посередники у торгівлі наркотиками були «чистими»? Адже судді не наважаться давати легкі вироки людям, що вже бували під судом.
Дон Корлеоне стенув плечима.
– Хай самі мають розум управлятися з цим. Нагадай їм про це, але не наполягай. Ми зробимо все можливе, але якщо у них спіймається справді пройдисвіт, ми й пальцем не ворухнемо, щоб рятувати його. Просто скажемо, що нічого не зробиш. А втім, Барціні знатиме це й без нас. Ти помітив, як він викрутився зі справи? Можна подумати, що він взагалі не був дотичний до цієї справи. Цей завжди вислизне, якщо їхні програють.
– Ви хочете сказати, що він від самого початку був на боці Солоццо й Татталья? – здивувався Хейген.
Дон Корлеоне зітхнув.
– Татталья – дешевий сутенер. Він ніколи б не зміг перехитрувати Сантіно. Ось чому я й не хочу нічого знати про те, що ж насправді трапилося. Мені досить знати, що Барціні доклав до цього рук.
Хейген занотував у пам’яті сказане. Дон давав йому розгадки, проте ще бракувало чогось вельми важливого. Хейген здогадувався, чого саме, але знав, що розпитувати не слід. Він побажав добраніч і повернувся, щоб іти. Дон зупинив його останнім розпорядженням.
– Запам’ятай: використай усе своє вміння, щоб повернути Майкла додому, – заявив дон. – І ще одне. Домовся з телефонною компанією, нехай щомісяця передають мені список усіх телефонних номерів, за якими телефонують Клеменца й Тессіо і з яких їм дзвонять. Я ні в чому їх не підозрюю. Можу заприсягтися, що вони ніколи мене не зрадять. Але немає нічого поганого в тому, щоб знати про все заздалегідь.
Хейген слухняно кивнув головою й вийшов. Йому стало цікаво, чи не стежить дон і за ним у той чи інший спосіб, а потім зробилося соромно від своїх підозр. Тепер він мав певність, що в складному й гнучкому розумі Хрещеного вже визрів далекосяжний план і що всі події сьогоднішнього дня були не чим іншим, як тактичним відступом. І все ж таки залишалося одне темне місце, одна нез’ясована обставина, якої ніхто не згадав, про яку він сам не наважився запитати і про яку змовчав дон Корлеоне. Усе вказувало на день розплати в майбутньому.
Розділ XXI
Але минув ще майже рік, перше ніж донові Корлеоне пощастило потайки привезти свого сина назад до Сполучених Штатів. А протягом цього часу вся «родина» сушила собі голову, шукаючи підходящого плану. Тепер, коли Карло Ріцці жив разом із Конні в маєтку дона, вислуховували навіть його пропозиції (за цей час у них народилася ще одна дитина – хлопчик). Але дон не схвалив жодної з численних пропозицій.
Нарешті, одне нещастя в «родині» Боккікйо допомогло вирішити цю проблему. Був усе ж таки один Боккікйо, молодий родич не більше як двадцяти п’яти років, на ім’я Фелікс, народжений уже в Америці, що мав більше розуму, ніж будь-хто за всю історію їхнього клану. Він відмовився встрявати у сміттєвий бізнес родини, одружився на гарній американочці англійського походження, щоб ще більше відмежуватися від свого клану. Ходив вечорами до коледжу, намагаючись вибитися в юристи, а вдень працював клерком на пошті. За цей час у нього з’явилося троє дітей, але його дружина була вправною господаркою, і вони перебивалися на його платню, аж поки Фелікс не здобув диплом юриста.