Майкл Корлеоне говорив обережно, зважуючи на те, що він, зрештою, був поважною людиною.
– Доне Томмазіно, ти знаєш мого батька. Він стає глухий і не чує, коли хтось говорить йому «ні». І він не відступиться, поки йому не скажуть «так». І, незважаючи на це, від мене йому доводилося багато разів чути «ні». Я розумію твої проблеми з охоронцями і не хочу створювати для тебе неприємностей – хай будуть при мені в неділю, але якщо я вирішу одружитися, то одружуся. Звісно, якщо я не даю своєму батькові права втручатися в моє особисте життя, то було б образою для нього, якби я надав таке право тобі.
– Що ж, – зітхнув капо-мафіозі, – тоді доведеться тебе женити. Я знаю твою громовицю. Вона гарна дівчина з поважної родини. Якщо ти збезчестиш їх, то її батько зробить все, щоб тебе вбити, і тобі доведеться пролити кров. Я дуже добре знаю цю родину і не можу допустити, щоб таке сталося.
– А може, я їй не сподобаюся, – відповів Майкл, – вона ще молоденька й скаже, що я старий для неї. – Майкл побачив, що обидва чоловіки посміхаються. – Мені треба гроші на подарунки й, мабуть, буде потрібна машина.
– Фабріціо про все потурбується, – погодився дон. – Він розумний хлопчина, а на флоті його вивчили на механіка. Вранці я дам тобі гроші й повідомлю твого батька про те, що тут відбувається. Це я мушу зробити.
Майкл запитав у доктора Таца:
– Можете дати мені щось таке, аби висушити ці трикляті шмарклі, які завжди течуть у мене з носа? Не можу ж я, щоб дівчина тільки й бачила, як я їх втираю.
– Це я тобі влаштую за допомогою ліків, перед тим як ти йтимеш до неї, – пообіцяв доктор Таца. – Правда, відчуватимеш ніби омертвіння м’язів, але ж ти ще певний час не будеш із нею цілуватися. – Обидва – і доктор, і дон – посміхнулися цьому дотепу.
До неділі у Майкла вже була машина «Альфа Ромео», трохи пом’ята, але ж на ходу. Він також з’їздив автобусом до Палермо, щоб придбати подарунки дівчині та її родині. Довідався, що дівчину звали Аполлонія, і щоночі марив її вродливим личком, повторював її чудове ім’я. Доводилося випивати чимало вина, щоб примусити себе хоч трохи поспати, а служницям у домі було наказано коло його ліжка завжди ставити охолоджену пляшку вина. Щоночі він її осушував.
У неділю під розлогі церковні дзвони, що саме перекочувалися по всій Сицилії, він під’їхав на «Альфа Ромео» до села й зупинив машину навпроти кафе. Кало й Фабріціо сиділи зі своїми лупарами на задньому сидінні, Майкл наказав їм чекати у кафе, їм нема чого потикатися в будинок. Кафе було вже зачинене, але Вітеллі чекав їх на порожній терасі, зіпершись на поруччя.
Потисли руки, Майкл узяв три пакунки з подарунками, і вони подалися на гору, у будинок Вітеллі. Його домівка виявилася більшою за звичайні сільські халупи, значить, Вітеллі не потерпав через злидні.
Усередині, як у всіх домах, статуетка мадонни під склом, коло неї червоненькі язички традиційних свічок. Обидва сини вже чекали на них, вдягнені по-недільному у все чорне. Міцним хлопцям було ледь за двадцять, проте через важку роботу на фермі вони здавалися старшими за свій вік. Енергійна мати виявилася такого ж невеличкого зросту, як і батько. Дівчини ніде не було видно.
Після привітань, яких Майкл майже не чув, вони сіли в кімнаті, котру з однаковим успіхом можна було сприймати і за вітальню, і за їдальню. Невеличка кімната була заставлена різноманітними меблями, проте все виказувало, що для Сицилії вона була доволі пристойною.
Майкл вручив подарунки сеньйору й сеньйорі Вітеллі. Батькові – золотий ніж для обрізання сигар, матері – відрізок найкращої матерії, яку тільки можна купити в Палермо. При ньому ще залишався пакунок для дівчини. Його подарунки прийняли зі стриманою подякою. Подарунки були дещо передчасними; не слід дарувати нічого до другого візиту.
Батько сказав йому по-сільському прямо, як чоловік чоловікові:
– Не думай, що ми такі вже останні люди, коли так легко приймаємо в себе незнайомця. Але сам дон Томмазіно ручався за тебе, а ніхто в нашій провінції не може піддавати сумніву слово цього доброго чоловіка. Отже, ми вітаємо тебе. Але мушу сказати тобі: якщо ти маєш серйозні наміри щодо нашої доньки, то нам треба більше знати про тебе й про твою родину. Ти міг би це зрозуміти, адже ваш рід походить із цих країв.
Майкл згідно кивнув і ввічливо повідомив:
– Я готовий завжди розповісти вам усе, що ви б хотіли знати.
– Я не допитливий чоловік, – підняв руку сеньйор Вітеллі. – Спершу побачимо, чи виникне в цьому потреба. А тепер я тебе приймаю в моєму будинку як друга дона Томмазіно.