Хоча у ніс йому закапали якісь ліки, Майкл нюхом відчув присутність дівчини в кімнаті. Він обернувся й побачив її в аркових дверях, що вели до задньої половини дому. Пахло щойно зірваними квітами й цитриновим цвітом, хоча не було ніяких квітів в її чорним-чорному кучерявому волоссі, в її простому чорному платті, очевидно, найкращому – святковому. Вона швидко глянула на нього й ніяково посміхнулася, а потім опустила долу очі й присіла біля матері.
І знову Майкл відчув, як йому перехопило дихання, як по всьому тілу кров рознесла не тільки жадання, а якусь навіжену чуттєву несамовитість. Вперше він зрозумів традиційну ревнивість італійських чоловіків. Цієї миті він ладен був убити будь-кого, хто б насмілився доторкнутися до цієї дівчини, хто б наважився зазіхати на неї, кому б заманулося забрати її від нього. Він зараз дорожив нею, наче скнара золотою монетою, марив нею, як сільський орендар, що мріє про власну землю. Ніщо не може зупинити його від володіння нею, від того, щоб замкнути її в будинку й тримати лише для себе. Не хотів, аби ще хтось дивився на неї. Коли вона повернулася, щоб посміхнутися до одного зі своїх братів, Майкл, навіть не усвідомлюючи того, глянув на хлопця поглядом убивці. Родина бачила: наявний класичний випадок «громовиці» – і це всіх заспокоїло. Доки вони поберуться, молодий чоловік буде як тісто в руках їхньої доньки. Після весілля все, звісно, зміниться, але це вже не матиме значення.
Майкл купив собі у Палермо новий одяг, і родина бачила, що він не якийсь там селянин, а свого роду дон. Покалічене обличчя не надавало йому такого жахливого вигляду, як здавалося, оскільки неушкоджена половина обличчя була настільки гарною, що каліцтво навіть надавало певної симпатичності. І у всякому разі в цій країні, щоб називатися калікою, треба витримати порівняння з цілим натовпом фізично спотворених людей.
Не криючись, Майкл роздивлявся дівчину, миловидні овали її обличчя. Тепер він бачив, що її губи майже сині, настільки густа кров пульсувала в них. Промовив, не наважуючись назвати її по імені:
– Цими днями я бачив тебе коло помаранчевого гайку, коли ти втекла. Сподіваюсь, я не перелякав тебе?
Дівчина лише на мить підняла на нього очі й заперечливо хитнула головою. Але з очей йшла така чарівлива сила, що Майкл відвів погляд. Мати докірливо зауважила:
– Аполлонія, скажи щось бідному хлопцеві. Він проїхав таку відстань, щоб зустрітися з тобою.
Але довгі дівочі вії залишалися опущеними вниз, немов крила над її очима. Майкл вручив їй подарунок, загорнутий у золотистий папір, і дівчина поклала пакунок на коліна. Батько підказав:
– Розгорни його, дівчино. – Але її руки не поворухнулися. У неї були маленькі смагляві руки, неначе в хлопчиська. Мати взяла й сама миттю розкрила пакунок, проте з необхідною обережністю, щоб не розірвати коштовний папір. Червона оксамитова скринька для ювелірних коштовностей примусила її на мить зупинитися, вона ще ніколи в житті не тримала у руках таких речей і не знала, як відкривається замочок. Проте відкрила майже інстинктивно й вийняла подарунок.
У неї в руці блищав ваговитий золотий ланцюжок, який носять замість намиста. Подарунок навівав благоговійну побожність не лише тому, що красномовно засвідчував свою коштовність, але й тому, що в цьому суспільстві золотий дарунок був також заявою про серйозність намірів. Це було рівнозначне пропозиції укладати шлюб чи, точніше, сигналом про намір зробити пропозицію одружитися. Не могло бути жодних сумнівів щодо намірів чужоземця. Так само, як і щодо його майнового стану.
Аполлонія все ще не доторкнулася до подарунка. Мати тримала його в руках, щоб Аполлонія могла побачити його, донька на мить підвела довгі вії, а потім глянула прямо на Майкла серйозними карими очима і промовила: «Грація».
Він вперше почув її голос. У ньому була й оксамитова ніжність, і сором’язливість молодості, він задзвенів, як дзвіночок, у вухах Майкла, котрий і надалі не дивився на неї, розмовляючи з її батьком і матір’ю, тому що надто губився, позираючи на дівчину. Але він помітив, що, незважаючи на старомодний вільний крій сукні, її тіло майже світилося крізь одяг надзвичайною чутливістю. І помітив, як темнішала її кремова шкіра, коли кров приливала їй до лиця.
Нарешті Майкл підвівся, щоб іти, разом з ним підвелося з-за столу все сімейство. Усі попрощалися за руку, і дівчина, що стояла навпроти нього, також. Дотик її долоні немов обпалив Майкла. Батько зійшов разом із ним вниз й запросив Майкла на обід наступної неділі. Майкл кивнув, хоча й знав, що не зможе витерпіти тиждень без дівчини.