Повернувшись до кімнати, побачив, що в ній темно, хоч око виколи, хтось повністю закрив віконниці. Навпомацки дістався до ліжка, під простирадлом вгадував обриси тіла Аполлонії, вона лежала спиною до нього, згорнувшись калачиком. Роздягнувся й голий прослизнув під простирадло. Доторкнувся рукою до шовковистої шкіри. Вона лежала без сорочки. Ця сміливість зворушила Майкла. Вона повільно повернулася, і він обережно поклав руку їй на плече й легенько притягнув до себе. Його рука доторкнулася її грудей, тендітних й тугих, і дівчина раптом опинилася в його обіймах настільки швидко, що їхні тіла притислися одне до одного, немов наелектризовані, він обхопив її руками, палко цілував теплі уста, притискав до себе й потім перекотився усім тілом на неї.
Її тіло і волосся виявилися на дотик немов туго напнутий шовк, вона вся була бажана; як океанська хвиля до берега, так вона линула до нього в еротичній несамовитості незайманого дівчиська. Коли він проник, вона завмерла лише на секунду, а потім рухом вперед зціпила атласні ноги над його стегнами. Скінчили кохатися настільки щільно притиснені одне до одного, що розімкнутися було все одно, що зробити останній конвульсивний рух перед смертю.
Цієї ночі й вздовж наступних тижнів Майкл повністю зрозумів, чому соціально примітивні люди надають такого значення дівочій незайманості. Він переживав період чуттєвості, якого ніколи не знав, чуттєвості, присмаченої відчуттям чоловічої могутності. У ці перші дні спільного життя Аполлонія стала майже його рабинею. Довірлива й любляча, молода повнокровна дівчина, збуджена від цнотливості до еротичності, була такою жаданою, як гарно дозрілий фрукт.
Своєю присутністю вона доволі прикрасила нудне чоловіче життя на віллі. Наступного ж після шлюбної ночі дня вона відправила свою матір додому й верховодила за їхнім столом зі світлою дівочою привабливістю. Дон Томмазіно щодня вечеряв із ними, а доктор Таца переповів свої старі історії. Усі проводили приємні вечори, п’ючи вино в саду, наповненому скульптурами, прикрашеними гірляндами криваво-червоних квітів. А ночами молоді у своїй спальні присвячували години гарячковому коханню. Майкл не міг навтішатися чудово вирізьбленим тілом Аполлонії, її шкірою медового відтінку, її величезними карими очима, що світилися пристрастю, запахом її тіла, жіночим, але солодким і до неможливості божественним, немовби вона була сама Афродіта. Її дівоча пристрасність додавалася до його шлюбної пожадливості, і нерідко вони, виснажені, засинали вже на світанку. Інколи, стомлений, але ще не готовий до сну, Майкл сідав на підвіконня й дивився на розкрите тіло сонної Аполлонії. Її обличчя було чарівним під час сну, довершене обличчя – раніше такі доводилося бачити лише в італійських мадонн на репродукціях у книжках із мистецтва. До речі, ніяка художницька майстерність не могла надати їм вигляду незайманої цнотливості.
У перший тиждень після весілля вони виїздили на «Альфа Ромео» на пікніки й невеличкі прогулянки. Але згодом дон Томмазіно відвів Майкла за руку вбік і повідомив, що після весілля в цій частині Сицилії всім уже стало відомо, хто він і що він, отже, треба стерегтися ворогів «родини» Корлеоне, чиї довгі руки сягали аж до цього притулку на Сицилії. Дон Томмазіно виставив озброєну охорону навколо вілли, а двоє пастухів, Кало й Фабріціо, постійно перебували там. Отож Майкл із дружиною тепер вимушені були весь час залишатися на віллі. Тут він навчав Аполлонію читати й писати англійською та водити машину у дворі. У цей час дон Томмазіно був заклопотаний, і з нього був поганий співрозмовник. Доктор Таца говорив, що дон все ще мав клопіт із новою мафією в Палермо.
Якось ввечері стара сільська жінка, що працювала у саду, принесла миску свіжих олив, а потім звернулася до Майкла й запитала:
– Чи правда те, про що всі говорять, – ніби ти син дона Корлеоне, Хрещеного Батька з Нью-Йорка?
Майкл бачив, як дон Томмазіно обурено струснув головою, не вдоволений тим, що їхній секрет відомий всім і кожному. Але стара дивилася на нього з таким виглядом, прагнучи встановити істину, що Майкл підтвердив.
– Чи ви знаєте мого батька? – запитав Майкл.
Жінку звали Філомена, у неї було таке зморшкувате й темне обличчя, як волоський горіх, а її почорнілі зуби, здавалося, просвічували крізь шкаралупу шкіри на каштановому обличчі. Вперше за весь час, проведений ним на віллі, вона посміхнулася до нього.