Частина сьома
Розділ XXV
Коли Кей Адамс отримала диплом коледжа, вона улаштувалася вчителькою в школі у своєму рідному містечку в Нью- Гемпширі. Перші півроку, як зник Майкл, вона щотижня дзвонила його матері й запитувала про нього. Пані Корлеоне завжди відповідала люб’язно й неминуче закінчувала розмову словами:
– Ти дуже, дуже гарна дівчина. Забудь про Майкла й знайди собі хорошого чоловіка.
Кей не ображалася, вона знала, що мати говорить так, бо щиро хоче допомогти дівчині в цій безвихідній ситуації.
Коли завершився її перший навчальний рік у школі, вона вирішила поїхати в Нью-Йорк, щоб купити собі щось гарне з убрання, а заразом і побачитися з колежанками по коледжу. Сподівалася також підшукати якусь цікавішу роботу в Нью-Йорку. Вона майже два роки жила як стара діва, читаючи та викладаючи, відмовляючись від побачень, взагалі нікуди не ходила, хоча й перестала дзвонити на Лонг-Біч. Знала, що далі так не витримає, помічала, що стає дратівливою й нещасною. Але весь час вірила, що Майкл напише їй листа чи ще якось повідомить про себе. Та він не зробив цього й досі; вона сприймала це як образу, їй було гірко думати, що він не довіряє навіть їй.
Вона сіла на один із ранкових поїздів і вже десь пополудні опинилася в готелі.
Подруги працювали, не хотілося турбувати їх на роботі, вона збиралася подзвонити їм увечері. Вже й не хотілося ходити по магазинах після стомливої подорожі поїздом. У номері, згадавши, що вони з Майклом завжди винаймали номер в готелі для своїх любовних втіх, Кей відчула себе страшенно самотньою. Це почуття й наштовхнуло її на думку зателефонувати матері Майкла на Лонг-Біч.
Їй відповів грубий чоловічий голос із типовою, на її думку, нью-йоркською вимовою. Кей попросила покликати пані Корлеоне. За якусь хвилину мовчанки вже жіночий голос з дуже відчутним акцентом спитав, хто дзвонить. Тепер Кей трохи збентежилась.
– Це Кей Адамс, пані Корлеоне. Чи пам’ятаєте мене?
– Авжеж, авжеж, пам’ятаю, – відповіла пані Корлеоне. – Що сталося, що ти більше не дзвонила? Вийшла заміж?
– О ні, – сказала Кей, – була зайнята. – Кей здивувалася: виявляється, Майклова мати непокоїлася тим, що вона перестала дзвонити. – Чи ви отримали звістку від Майкла? Як він?
У трубці на якусь хвильку запала тиша, а потім пані Корлеоне сказала твердим голосом:
– Майкл дома. Він не дзвонив тобі? Ви не зустрічалися?
Кей відчула, як її замлоїло від несподіванки й принизливого бажання розревтися. Її голос ледь помітно дрижав, коли вона запитала:
– І як довго він уже дома?
Пані Корлеоне відповіла:
– Півроку.
– Ах, он як, розумію.
Їй справді стало все зрозуміло. Гаряча хвиля сорому накотила на неї. Адже Майклова мати знала, що він злегковажив нею. А потім вона розізлилася. На Майкла, на його матір, на всіх чужоземців, на італійців, котрим бракує елементарного такту, щоб виказати хоча б якісь дружні почуття, коли вже зникла любов. Невже Майклові невідомо, що він цікавить її хоча б як друг, навіть якщо він уже не хоче ділити з нею ліжко чи брати її за дружину? Невже він мав її за одну з тих нещасних темних італійських дівчат, які, втративши дівоцтво, накладають на себе руки або влаштовують скандал, якщо їх кидають? Але намагалася відповісти якомога холодніше:
– Розумію. Дуже вам вдячна. Я рада, що Майкл уже дома й що все гаразд. Просто мені хотілося знати. Більше не дзвонитиму.
Пані Корлеоне нетерпляче заговорила в слухавку, так, ніби вона зовсім не чула нічого, що сказала Кей:
– Хочеш побачитися з Майклом – приїжджай зараз до нас. Хай буде йому приємна несподіванка. Візьми таксі, а я скажу чоловікові коло воріт, щоб заплатив за тебе таксисту. Скажи водієві, що даси удвічі більше, ніж по лічильнику, інакше він нізащо не поїде на Лонг-Біч. Але сама не плати. Людина мого чоловіка біля воріт розплатиться з шофером.
– Я не можу цього зробити, пані Корлеоне, – холодно відповіла Кей. – Якби Майкл хотів зустрітися, він би вже подзвонив мені додому. Певно, що не хоче поновити нашого знайомства.
Голос пані Корлеоне жваво переконував:
– Ти гарна собою дівчина, у тебе чудові ноги, але ти не дуже мудра, – вона захихотіла. – Приїзди до мене, не до Майкла. Я хочу переговорити з тобою. Приїзди зараз і не плати за таксі. Я чекаю на тебе. – Розмова урвалася. Пані Корлеоне поклала слухавку.
Кей могла б подзвонити ще раз і сказати, що не приїде, але відчувала: їй треба зустрітися з Майклом, поговорити з ним, навіть якщо це буде просто ввічлива розмова ні про що. Якщо він удома й не переховується, значить, йому вже ніщо не загрожує, він може вести нормальне життя. Вона зіскочила з ліжка й почала готуватися до зустрічі з ним. Ретельно вбралася, підфарбувалася. Коли вже була готова до виходу, уважно розглянула себе в дзеркалі. Чи має вона кращий вигляд, ніж тоді, коли Майкл зник? Чи він вирішить, що вона постаріла й стала непривабливою? Її постать стала жіночнішою, стегна – округліші, груди – повніші. Здається, італійці таке люблять, хоча Майкл завжди казав, що йому подобається її худорлявість. Але байдуже, адже Майкл не хоче більше знатися з нею, інакше за півроку він напевне знайшов би час, щоб подзвонити їй.