– Я знаю, – відповів Майкл, сміючись, – тепер мені моя потворність навіть подобається, от тільки погано, що у мене весь час тече з носа.
– Ти сказав: будьмо серйозні, – вела далі Кей. – Якщо ми одружимось, яким буде моє життя? Таке, як у твоєї матері, як у господині-італійки, що знає лише своїх дітей та порається по господарству? А якщо колись щось трапиться? Що тоді? Я думаю, ти можеш опинитися в один чудовий день за ґратами.
– Ні, це виключено, – відповів Майкл. – Убити можуть, а посадити – ні.
Його впевненість насмішила Кей; у її сміхові чулись водночас і подив, і несподівана гордість.
– Звідки тобі знати напевне?
Майкл зітхнув.
– Це все речі, про які я не можу, не хочу говорити з тобою.
Кей довго нічого не відповідала.
– А чому ти хочеш тепер одружитися зі мною, хоч за півроку ні разу не подзвонив? Що, невже з мене така гарна коханка?
Майкл хитнув головою із серйозним виразом обличчя.
– Авжеж, гарна. Проте цю втіху я маю й так, то нащо б мені одружуватись, якби мене цікавили тільки любощі? Я не вимагаю від тебе відповіді негайно. Ми тепер будемо зустрічатися. Можеш переговорити зі своїми батьком і матір’ю про це. Я чув, що твій батько по-своєму дуже незговірливий чоловік. Послухай, що він тобі скаже.
– Ти ще не відповів, чому саме ти хочеш узяти зі мною шлюб, – нагадала Кей.
Майкл дістав із шухлядки нічного столика білого носовичка і приклав до носа. Він висякався й витерся.
– Ось тобі найкраща причина, щоб не виходити за мене. Як це можна терпіти коло себе чоловіка, що йому раз по раз треба сякатися й витирати носа?
– Ну ж бо, будь серйозним, я чекаю відповіді, – нетерпляче перебила його Кей.
Майкл тримав хустинку в руці.
– Ну гаразд, якщо ти так хочеш! Ти – єдина людина, до якої я почуваю прихильність, яка дорога мені. Я не дзвонив тобі, бо мені ніколи й на думку не спадало, що ти ще можеш цікавитися мною після всього, що сталося. Звичайно, я б міг довідатися, міг би вистежити тебе, але не хотів робити цього. А тепер я повідаю тобі таке, про що я не хотів би, щоб ти розповідала навіть своєму батькові. Якщо все буде гаразд, через п’ять років «родина» Корлеоне стане цілком законною. Для цього треба владнати деякі дуже складні справи. Але до того часу ти можеш стати й багатою вдовою. Чому ти мені потрібна? Тому, що я хочу тебе, хочу мати свою сім’ю. Я хочу мати дітей, бо вже час. І мені зовсім не хочеться, щоб вони відчували на собі такий вплив з мого боку, який чинив на мене мій батько. Я зовсім не хочу сказати, що він його чинив свідомо. Ні, зовсім не так. Він навіть ніколи не хотів, щоб я був причетний до «родинного діла». Хотів, щоб я став професором, або лікарем, чи ще кимось. Але справи обернулися не на краще, і мені довелося встряти в боротьбу за свою «родину». Я мусив боротися, бо люблю батька й захоплююся ним. Я ніколи не бачив людину, яка б заслуговувала на більшу повагу. Він був добрий чоловік, добрий батько і надійний друг для людей, яким не поталанило в житті. У нього є й інший бік, але це мене, як його сина, не обходить. Та все одно я не хочу, щоб така сама доля спіткала наших дітей. Я хочу, щоб вони перебували під твоїм впливом. Хай виростуть справжніми американськими дітьми, справжніми стовідсотковими американцями. Може, вони або їхні онуки вдадуться в політику. – Майкл посміхнувся. – Може, хтось із них стане президентом Сполучених Штатів. Чом би й не стати? Коли я проходив курс історії в Дартмутському коледжі, ми досліджували походження всіх президентів. Знаєш, у них були батьки й діди, яким просто поталанило, що їх не повісили. Але я подбаю, щоб мої діти були лікарями, музикантами або вчителями. Вони ніколи не вестимуть нашої «родинної справи». Бо поки вони досягнуть такого віку, я вже й сам її кину. І ми з тобою станемо завзятими членами якого-небудь заміського клуба й провадитимемо просте, спокійне життя заможних американців. Як тобі подобається така перспектива?
– Чудово, – відповіла Кей. – Але, здається, ти якось обминув ту частину, де про вдову.
– Це річ малоймовірна. Я просто згадав, щоб бути об’єктивним. – Майкл знову витер ніс хустинкою.
– Я не вірю, я просто не можу повірити, щоб ти був такою людиною, просто ти не такий, і квит, – сказала Кей. Її обличчя набуло спантеличеного вигляду. – Я просто не розумію, як це може бути.
– Що ж, більше я не даватиму тобі ніяких пояснень, – лагідно закінчив Майкл. – Знаєш, тобі взагалі немає чого сушити собі голову цими справами, вони не мають нічого спільного з тобою чи з нашим сімейним життям, якщо ми одружимося.
Кей похитала головою.
– Як ти можеш хотіти одружитися зі мною, як ти можеш натякати на те, що любиш мене, коли ти так ні разу й не вимовив цього слова, хоча щойно говорив, що любиш батька, а ні разу не сказав, що любиш мене, та й як би ти міг любити, коли ти настільки не довіряєш мені, що не хочеш розповідати про найважливіші речі у твоєму житті? Як ти можеш хотіти дружини, котрій не довіряєш? Твій батько довіряється твоїй матері. Я знаю це.