– Я мав. – Майкл відчув, як вона напружилася. – Але не останні півроку.
Він не збрехав. Кей була першою жінкою, з якою він ліг у ліжко після вбивства Аполлонії.
Розділ XXVI
З вікна розкішного номера виднілася помпезна фальшива країна чудес, яку зварганили відразу ж за готелем; пересаджені пальми освітлювали гірляндами оранжевих лампочок, два величезні плавальні басейни ряхтіли густою голубінню у світлі пустельних зірок. Піски і кам’янисті скелі оточували Лас-Вегас, який угніздився в неоновій долині. Джоні Фонтане відпустив із руки важку, чудово оздоблену портьєру і відійшов від вікна.
Спецнаряд з чотирьох осіб: старший групи, здавач карт – дилер, ще один «запасний» дилер і офіціанточка з нічного клубу в костюмчику, який мало що приховував, – готували стіл для приватної розваги. Ніно Валенті, з простою склянкою віскі у руці, розвалився на дивані в тій частині номера, яка слугувала вітальнею. Він дивився, як люди з казино збирали гральний стіл з шістьма м’якими стільцями довкола його зовнішнього краю, що мав вигляд великої підкови.
– Грандіозно, грандіозно, – невиразним, хоча й не зовсім п’яним голосом повторював Ніно. – Джоні, нумо зіграймо проти цих виродків. У мене щаслива рука. Ми дамо їм бубни з червою.
Джоні сидів навпроти нього на ослінчику під ноги.
– Ти ж знаєш, що я не бавлюся в азартні ігри. Ніно, як ти почуваєшся? – запитав Джоні.
– Чудово, – посміхнувся йому Ніно. – Опівночі до мене завітають курви, тоді повечеряю і знову сяду за гральний стіл. Чуєш? Я зірвав тут найбільший куш – майже п’ятдесят тисяч – на мене тут цілий тиждень дивилися чортом.
– Атож, – озвався Джоні Фонтане. – А кому ти залишиш твої тисячі, коли загнешся до бісової матері?
Ніно спорожнив свою склянку.
– Джоні, де, в бісового батька, ти набув своєї репутації бабія? Ти ж як молокосос. Їй-богу, Джоні, туристи в цьому місті мають більше втіхи, ніж ти.
– Ага, – озвався Джоні. – Тобі допомогти дістатися столу?
Ніно ледве підвівся і сів на диван, рішуче опустивши ноги на килим.
– Сам впораюся, – відказав він, випускаючи склянку на підлогу. Ніно встав і пройшов доволі твердо до грального столу. Дилер уже був напоготові. Старший групи стояв за дилером і чекав. Запасний здавач карт вгніздився на стільці осторонь від столу. Офіціанточка, подавачка коктейлів, всілась напохваті, щоб не пропустити жодного знаку від Ніно Валенті. Ніно постукав кісточками пальців по зеленому столу.
– Жетони, – велів він. Старший витяг із кишені блокнот, заповнив сторінку і поклав її разом з невеликою авторучкою перед Ніно.
– Прошу, містере Валенті, – мовив він. – Як завжди, починаємо з п’яти тисяч.
Ніно нашкрябав на папірці внизу свій підпис, старший поклав розписку собі в кишеню і кивнув дилерові.
Дилер навдивовижу спритними пальцями витяг купки чорно-золотавих стодоларових жетонів із вроблених у столі гнізд. Не пройшло й п’яти секунд, як перед Ніно вже стояло п’ять рівних стовпчиків стодоларових жетонів – по десять штук у кожному стовпчику.
На зеленому сукні було позначено шість білих квадратів, трохи більших за гральні карти, проти кожного місця для гравця. Ніно зробив ставки – по одному жетону – на три з цих квадратів, отже, він грав у три руки по сто доларів. Він відмовився підвищувати ставку по всіх трьох номерах, а дилер засвітив шістку – програшну карту, отже, дилер програв. Ніно згріб свої жетони і позирнув на Джоні Фонтане.
– Ось як треба починати вечір, чи не так, Джоні?
Джоні посміхнувся. Зазвичай такі гравці, як Ніно, під час гри не підписували розписок. Для високої клієнтури достатньо й усної домовленості. Можливо, в казино побоювалися, що Ніно, напившись, не пам’ятатиме своїх ставок, їм було невтямки, що Ніно ніколи не забував.
Ніно вигравав і після третього кола підняв палець, даючи знак офіціантці. Дівчина кинулась до бару в кінці номера і принесла у простій склянці його улюблене житнє віскі. Ніно взяв склянку правою, а потім перебрав її в ліву руку, щоб правою обхопити офіціантку.
– Золотко, посидь біля мене, зіграй кілька номерів, принеси мені щастя.
Офіціанточка була вельми вродливою дівчиною, проте від Джоні не приховалося, що це холоднокровна пройда і ніяка не особистість, хоча й старалася нею бути. Вона обдарувала Ніно широкою посмішкою, але її думки захопив один із чорно-золотавих жетонів. «Якого біса вона сама не зіграє?» – подумав Джоні. Він пошкодував, що Ніно не підшукав собі за свої гроші чогось кращого.
Ніно дозволив офіціантці пограти на кількох його номерах декілька кругів, а тоді дав їй одного жетона і ляпаса по сідниці, спроваджуючи від столу. Джоні жестом попросив її принести коктейль. Це вона й зробила, але так, ніби грала найдраматичніший епізод із найдраматичнішого за всю історію кінофільму. Вона застосувала всі свої принади до славнозвісного Джоні Фонтане. Її очі блищали інтимним запрошенням, її хода з вихилясами була найсексуальнішою, яку тільки можна собі уявити, вуста ледь-ледь розтулені, ніби вона готова прикипіти ними до жаданого об’єкта її очевидної чуттєвості. Вона нагадувала самицю під час гону, але все це здавалося напускним. «О боже, ще одна», – подумав Джоні Фонтане.