Сонні запитав Хейгена:
– Ну як, чи вдалося до чогось домовитися з цим Солоццо?
Хейген розвів руками:
– Здається, він охолов до переговорів. Принаймні у мене таке враження, що Солоццо не квапиться. А може, він просто дуже обережний, боїться, щоб твої орли його не застукали. Я не знайшов посередника, якому б він повірив. Але Солоццо мав би знати, що йому тепер не уникнути переговорів. Він проґавив свій шанс, не вбивши старого.
– Він хитрюга, – зауважив Сонні, – найхитріший із усіх, з ким нашій «родині» доводилось змагатися. Може, він здогадався, що ми причаїлися, поки видужає старий, а потім уже переслідуватимемо його.
– Авжеж, він здогадується, – стенув плечима Хейген. – Та все одно він змушений вести переговори. Нікуди він не дінеться. У нього немає вибору. Я завтра все влаштую. Напевне.
У двері постукали, і зайшов один із Клеменциних людей. Він сказав, звертаючись до свого капореджіме:
– Щойно передали по радіо, що поліція знайшла Полі Гатто. Мертвого в його машині.
Клеменца кивнув головою і сказав хлопцеві:
– Не турбуйся про це.
Підлеглий здивовано глянув на свого капореджіме та, збагнувши за мить, у чому річ, вийшов на кухню. Нарада тривала далі, немов і не переривалася. Сонні спитав Хейгена:
– А як там із доном, йому не покращало?
Хейген заперечно похитав головою.
– Взагалі нічого, – повідомив Хейген, – але він не зможе говорити ще пару днів. Знесилений. Все ще оклигує після операції. Твоя мати майже весь час біля нього, Конні теж. Скрізь у лікарні розставлені полісмени, та й люди Тессіо наглядають неподалік, просто на всяк випадок. За один-два дні він прийде до тями й скаже, що нам робити. А доти треба утримати Солоццо від авантюри. Ось чому слід розпочати з ним переговори.
– Поки він щось утне, – буркнув Сонні, – я поставлю Клеменцу й Тессіо стежити за ним. Може, нам пощастить і ми відразу все вирішимо.
– Тобі не пощастить, Солоццо дуже хитрий. – Хейген трохи помовчав. – Він знає, що за столом переговорів йому доведеться переважно погоджуватися на наші умови. Тому й зволікає. Гадаю, що він намагається заручитися підтримкою інших «родин» Нью-Йорка, щоб ми не накинулися на нього, коли старий нам це дозволить.
– А нащо їм ставати на його бік? – визвірився Сонні.
Хейген відповів спокійно:
– Щоб уникнути великої війни, яка нашкодить усім і приверне увагу газет та уряду. Крім того, Солоццо віддасть їм частину свого бізнесу. А ти ж знаєш, який навар можна мати на цих наркотиках. «Родині» Корлеоне воно не потрібно, у наших руках гральні заклади – найкращий бізнес із усіх можливих. Але інші «родини» голодні. Солоццо – чоловік певний, вони знають, що він зуміє поставити цю справу на широку ногу. Живий він може напхати їхні кишені грішми, а мертвий лише завдасть прикрої мороки.
Майкл ще ніколи не бачив такого розлюченого обличчя у Сонні. Товсті, луком вигнуті губи й засмагла шкіра наче посіріли.
– Мені начхати на те, чого вони хочуть. Їм краще не встрявати в цю бійку.
Клеменца й Тессіо тривожно засовались у кріслах, мов піхотні командири, які почули, що їхній генерал вирішив штурмувати неприступну висоту за будь-яку ціну. Хейген відповів уже трохи дратливо:
– Ну що ж, катай, Сонні, але батько не схвалив би твоєї постанови. Ти знаєш, як він завжди каже: «Це марна справа». Звичайно, ніхто не зупинить нас, якщо старий накаже нам ліквідувати Солоццо. Але йдеться не про особисті почуття, а про бізнес. Якщо втрутяться інші «родини», коли ми почнемо полювати на Турка, нам доведеться піти з ними на переговори. Коли «родини» побачать, що ми твердо вирішили розквитатися з Солоццо, вони не стануть нам перешкоджати. Дон зробить їм поступки в чомусь іншому і залагодить справу. Отож, будь ласка, не гарячкуй у таких справах, як ця. Це бізнес. Навіть замах на твого батька вчинено з ділових мотивів, а не з особистих. Тобі б треба вже розуміти це.
Сонні ще дивився злими очима.
– Атож. Я розумію все. Але тільки до того місця, де ти визнаєш, що ніхто не зможе перешкодити нам, якщо ми захочемо придушити Солоццо.
Потім Сонні обернувся до Тессіо:
– Що чутно про Луку?
– Нічого. Не інакше як Солоццо проковтнув його, – відповів Тессіо. Хейген зауважив тихо:
– Солоццо не тривожився через Луку, що мені здалося дуже дивним. Він надто розумний, щоб не остерігатися Луки. Думаю, Турок так чи інакше вивів його з гри.
– Господи, – пробурмотів Сонні, – сподіваюся, що Лука не воює проти нас. Це єдине, чого б я боявся. Клеменца, Тессіо, що ви обидва думаєте про це?
– Кожен може схибнутися, згадайте хоча б Полі, – повільно сказав Клеменца. – Але для Луки є тільки одна дорога. Він нікому не вірить і нікого, крім Хрещеного Батька, не боїться. Але ж Лука і поважає твого батька, Сонні, як ніхто інший, хоча Хрещеного поважають усі. Ні, Лука ніколи не зрадить нас. І мені також важко повірити, щоб Солоццо, хай який він там хитрий, міг підсидіти Луку. Він підозрює всіх і кожного. Завжди готовий до найгіршого. Мабуть, він кудись повіявся на кілька днів. Але незабаром він з’явиться.