Майкл знову сів за стіл. Він пам’ятав, що Клеменца радив не робити цього, а вийти з туалету й одразу стріляти. Але через якийсь інстинкт, а може, просто зі страху Майкл стримався. Він відчував, що досить зробити один необережний рух, як йому вже кінець. Тепер він почувався безпечніше. Очевидно, він таки добре перепудив, йому було приємно, що вже не треба стояти, бо жижки дрижали.
Солоццо нахилявся до нього. Майкл під столом розстебнув піджак і уважно слухав. До нього не доходило ані слова з того, що говорив чоловік. Це було якесь незрозуміле белькотіння. У голову йому так гучно бухала кров, що він не міг добирати суті слів. Під столом Майклова права рука потяглася до пістолета, застромленого за пояс, і витягла його. Цієї миті до столика підійшов офіціант, щоб узяти замовлення, і Солоццо обернувся до нього. Майкл лівою рукою відіпхнув від себе стіл, а його права рука з пістолетом опинилася майже навпроти голови Солоццо. Але у того була така загострена реакція, що він майже одночасно з рухом Майкла почав ухилятися вбік. Та Майкл був молодший, спритніший. Він умить натиснув на курок. Куля ввійшла якраз між оком і вухом Солоццо, а коли вийшла з другого боку, то на костюм офіціанта цвіркнула велика пляма крові зі скалками черепа. Інстинктивно Майкл зрозумів, що досить однієї кулі. Солоццо в останню мить повернув голову; і він побачив, що життя погасло в його очах, як полум’я свічки.
Збігла лише одна секунда, а Майкл уже крутнувся й наставив пістолет на Маккласкі. Капітан поліції дивився на Солоццо із флегматичним здивуванням, неначе те, що діялося, його зовсім не обходило. Здавалося, він не усвідомлював своєї власної небезпеки. Виделка з телятиною спинилася в його руці, і він тільки підводив очі на Майкла. І вираз його обличчя, і його погляд виказували таке самовпевнене обурення, неначе він чекав, що Майкл зараз здасться або кинеться навтікача. Майкл аж не стримав усміху й натиснув на курок. Цього разу постріл не вийшов, бо був не смертельний. Куля пробила товсту бичачу шию капітана, і той почав харчати, неначе ковтнув дуже великий кавалок телятини. З горла виривалося повітря з домішкою розпорошеної крові, яку він вихаркував із уражених легень. Холоднокровно й дуже повільно Майкл випустив ще одну кулю просто в маківку його сивого черепа. Здавалося, що повітря наповнилося рожевим туманом.
Майкл рвучко обернувся до чоловіка, що сидів під стіною. Той не зробив жодного руху, закляк, мов спаралізований. Він обережно поклав руки на стіл і відвернувся вбік. Офіціант задкував на кухню з виразом жаху в очах, вирячених із невірою на Майкла, Солоццо все ще сидів на стільці, повалившись боком на стіл. Важке тіло стягло Маккласкі додолу. Майкл випустив пістолет спочатку собі на ногу, а потім той нечутно скотився на підлогу. Він бачив, що ні чоловік під стіною, ні офіціант не помітили, як він упустив зброю. Він кількома великими кроками дійшов до дверей і відчинив їх. Машина Солоццо ще стояла біля входу, але водія не було. Майкл звернув ліворуч, за ріг. Спалахнувши фарами, до нього підкотила задрипана тарадайка, розчинилися дверцята. Він ускочив у машину, і вона помчала, скажено ревучи мотором. Майкл побачив за кермом Тессіо; його вродливе лице було ніби вирізьблене з мармуру.
– Упорав Солоццо? – запитав Тессіо.
На мить Майкла здивувала ідіома, яку вжив Тессіо. Звичайно її вживають у сексуальному розумінні щодо спокушення жінок чи дівчат. Кумедно, що Тессіо вжив цей вираз саме тепер.
– Обох, – відповів Майкл.
– Ти певен? – перепитав Тессіо.
– Я бачив їхній мозок, – запевнив Майкл.
У машині для нього лежала заміна одягу. За двадцять хвилин він був уже на італійському фрахтовому пароплаві, що відпливав до Сицилії. А за дві години пароплав вийшов у чисте море, і Майкл міг бачити крізь ілюмінатор вогні Нью-Йорка, що сяяли, як вогні пекла. Він відчував якусь неймовірну полегкість. Аж тепер повірив, що виплутався. Почуття було знайоме – пригадалось, як його підібрали на березі острова, щойно захопленого їхньою дивізією морської піхоти. Битва ще тривала, але він дістав легке поранення, і його відвезли на госпітальне судно. І тоді він відчував таку величезну полегкість, як тепер. Хоча й розгуляється зараз там, як у пеклі, але вже без нього.
Другого дня після вбивства Солоццо й Маккласкі капітани й лейтенанти всіх поліцейських відділків Нью-Йорка заявили: поки не спіймають убивцю капітана Маккласкі, у Нью-Йорку не буде ніяких гральних домів, ніякої проституції, взагалі ніяких операцій мафії. Усім містом пройшли посилені облави. Увесь незаконний бізнес завмер.
Пізніше того ж дня посланці від «родин» запитали «родину» Корлеоне, чи згодна вона видати вбивцю. «Родина» відповіла, що ця справа зовсім її не стосується. Того ж вечора в завулку, біля будинків «родини» Корлеоне на Лонг-Біч, вибухнула бомба, кинута з автомобіля, що під’їхав до ланцюга перед в’їздом, а потім утік. Того ж таки вечора двоє довірених людей «родини» Корлеоне були вбиті в невеличкому італійському ресторані в Грінвіч-Вілладж, коли мирно вечеряли там. Так розпочали війну п’ять «родин» у 1946 році.