Частина друга
Розділ XII
Джоні Фонтане недбало махнув прислужникові, мовляв, можеш іти, ти більше не потрібен, і додав: «До ранку, Біллі». Виходячи з просторої вітальні з вікнами до Тихого океану, що використовувалась і як їдальня, негр-дворецький кивнув головою. Це був не поклін слуги, а такий собі дружній жест, зроблений лише тому, що Джоні сьогодні вечеряв не сам.
Джоні запросив до себе Шарон Мур – дівчину з нью- йоркського району Грінвіч-Вілладж, що прибула в Голлівуд на проби для невеличкої ролі у фільмі, який знімав старий ловелас, що свого часу добряче поволочився. Вона з’явилася на студії, коли Джоні знімався у Вольцовому фільмі, і постала перед ним молодою, незіпсованою, чарівливою й дотепною, отож Джоні і запросив її цього вечора до себе пообідати. Його запросини на обід цінувалися високо, на зразок царської милості, і вона, звісно, погодилась.
Шарон Мур, напевне, сподівалась, що Джоні напрямки перейде до діла, до такої думки схиляла його репутація. Проте Джоні не поділяв голлівудського ставлення до жінок як до «живого м’яса». Він ніколи не спав із дівчиною, якщо вона не мала чогось по-справжньому привабливого. За винятком, звісно, тих випадків, коли дуже набирався й опинявся в одному ліжку з жіночкою, про яку не пам’ятав, коли та як з нею зустрівся і чи десь бачився взагалі. А тепер, у свої тридцять п’ять, коли вже розлучився і не жив із другою дружиною і коли, мабуть, близько тисячі статевих перемог було на його бойовому рахунку, Джоні не грішив колишньою хтивістю. Але щось у цій Шарон Мур збуджувало його, отож він і запросив її на обід.
Сам він ніколи не споживав зайвого, проте для нього не було таємницею, що молоді вродливі дівчиська, стягаючись на гарне вбрання, самохіть виснажували себе і звичайно на побаченнях їли як не в себе, тому на столі почастунків не бракувало. Так само, як і напоїв: шампанське у відерці з льодом, шотландське і канадське віскі, бренді й лікери на приставному столику. Джоні подав склянки з коктейлями і заздалегідь приготовані тарілки з їжею. По вечері він провів її у величезну вітальню, скляна стіна якої виходила на Тихий океан. Він поставив на програвач першу зі стосу платівок із записами Елли Фіцджеральд і сів на диван поряд з Шарон. Поговорив трохи з нею, поцікавився, якою вона була підлітком – хлопчакуватою чи упадала за однолітками, відлюдькуватою чи товариською, серйозною чи веселою. Усі ці подробиці завжди зворушували й допомагали розбудити ніжність, якої він потребував для інтимних взаємин. Вони вмостилися на дивані дуже зручно, по-дружньому. Він поцілував її в уста – то був дружній холодний цілунок, вона не зробила спроби відповісти тепліше, він теж. За великим вікном він міг бачити у місячному сяйві широку темно-синю смугу Тихого океану.
– А чому ти не ставиш власних записів? – спитала Шарон із задерикуватими нотками в голосі. Джоні посміхнувся до неї. Йому подобалося, що вона під’юджує його.
– Бо є більші голлівудські співаки, ніж я, – відповів Джоні.
– Постав щось для мене, – попросила вона. – Або краще заспівай. Знаєш, як ото у фільмах. Я розтану й зомлію біля тебе, як ті дівчатка на екрані.
Джоні відверто розсміявся. Коли був молодший, він саме так і діяв і завжди досягав театрального ефекту – дівчата намагалися прибрати сексуального вигляду й умлівали, посилаючи палкі пожадливі погляди в уявну кінокамеру. Але тепер він і не мріяв заспівати дівчині, бо, по-перше, не співав уже кілька місяців і не був певний у своєму голосі. А по-друге, аматорам і невтямки, наскільки професіонали залежать від технічних засобів, щоб мати змогу звучати так само добре, як у записах. Він міг би поставити свою платівку. Проте відчував таке ж зніяковіння, слухаючи свій молодий пристрасний голос, яке відчуває старий, лисий і гладкий чоловік, показуючи фотографії, де він ще молодий, у повному розквіті сил і чоловічої краси.
– Я зараз не в голосі, – відказав він. – І якщо по правді, то я вже наслухався себе донесхочу. – Вони обоє потягували коктейлі.
– Я чула, що ти неперевершений у цьому фільмі. Це правда, що ти знімався задарма?
– За символічну винагороду, – відповів Джоні. Він підвівся, щоб долити бренді в її склянку, подав їй сигарету із золотавою монограмою, чиркнув запальничкою й потримав вогник, поки вона припалювала. Вона пахкала сигаретою й відпивала зі склянки, Джоні знову присів поруч. У його склянці було значно більше бренді, ніж в її, йому треба було розігрітися, підбадьорити себе, підготувати. Бо його становище виявилося якраз протилежним нормальному становищу коханців. Йому доводилося споювати не дівчину, а себе. Зазвичай дівчата були надто охочі, а він – не дуже. Останні два роки добряче поколошматили його самолюбство, і він вдавався до простого засобу, щоб віднайти впевненість у собі: проводив із новою молоденькою дівчиною ніч, запрошував її кілька разів до ресторану, давав дорогий подарунок, а тоді відшивав якнайлюб’язніше, щоб не образити її. Отож потім дівчиська завжди могли похвалитися, що у них щось було із самим Джоні Фонтане. Не йшлося про справжню любов, але ж воно щось та й значило, особливо коли дівчина виявлялася лагідна і по-справжньому вродлива. Він терпіти не міг вульгарних повійниць, які стелилися, щоб переночувати з ним, а тоді бігли наввипередки, поспішаючи роздзвонити, що спали із самим Джоні Фонтане, завжди додаючи при цьому, що вони були кращі за нього. Але найбільше забавляли його спільники-чоловіки, які говорили йому майже у вічі, що вибачали своїм дружинам, оскільки навіть найцнотливішим матронам не забороняється подружня невірність із такою співочою знаменитістю і кінозіркою, якою був Джоні Фонтане. Це його просто вбивало наповал.