Тепер уже вона не вельми подобалася йому. Була вона лагідна, дотепна, розумна, не лізла зі шкіри, щоб переспати з ним, не намагалася скористатися з нагоди, адже його зв’язки могли б допомогти їй в артистичній кар’єрі. Вона справді була відвертою. Проте він помітив і щось інше. Таке траплялося кілька разів і раніше. Дівчина прийняла його запрошення з єдиною думкою: нізащо не вкладатися з ним у ліжко, байдуже, як нестямно він їй подобався, просто щоб потім мати змогу запевнити своїх друзів, ба навіть саму себе, що вона відхилила можливість лягти під самого Джоні Фонтане. Він розумів це тепер, коли став старішим. І це його не розсердило. Бо ж вона не подобалася йому аж до нестями, хоча він і захопився був нею.
Отож тепер, коли він захоплювався нею не так палко, Джоні зміг розслабитися. Він відпивав зі своєї склянки й дивився на океан.
– Сподіваюся, Джоні, – озвалася вона, – що ти не образився на мене. Гадаю, що я чесна з тобою. У Голлівуді дівчина, мабуть, має віддаватися так само недбало, як цілувати на добраніч. Просто я ще не обтерлася тут до ладу.
Джоні посміхнувся їй і поплескав по щоці. Його рука спала вниз і цнотливо обсмикнула платтячко, прикриваючи шовковисту опуклість її колін.
– Ні, я не ображаюся, – відказав він. – Є своя приємність у побаченнях в старому стилі. – Він не став їй пояснювати, що відчував полегкість, бо не треба доводити свою непересічність у коханні, не треба наслідувати створених ним богоподібних кіногероїв. Не доведеться й вислуховувати твердження дівчини, яка хотіла б показати, нібито він і насправді був гідним цих кіноідолів, тобто намагалася б удавати щось більше за це пересічне і рутинне злягання.
Вони ще раз наповнили і спорожнили склянки, обмінялися кількома холодними поцілунками, і вона почала збиратися. Джоні ввічливо поцікавився:
– Чи можна тебе ще колись запросити на обід?
Вона до кінця грала в чесну відвертість.
– Я ж знаю, ти б не хотів марнувати час, щоб потім мати розчарування. Дякую за чудовий вечір. Колись я розповім своїм дітям, що вечеряла зі славнозвісним Джоні Фонтане сам на сам у його апартаментах.
Джоні посміхнувся їй.
– І що ти не піддалася йому, – сказав він, і вони обоє розсміялися.
– Вони ніколи не повірять, – відказала вона. І тоді Джоні, й собі хитруючи, запропонував:
– Хочеш, я дам тобі письмову довідку? – Вона заперечливо схитнула головою. А він вів далі:
– Якщо хтось матиме найменший сумнів, хай брякне мені по телефону, я відразу ж розвію його сумніви, я розповім, що ганявся за тобою по всій квартирі, але ти зберегла свою честь. Домовились?
Мабуть, насамкінець він повівся жорстоко, його вразив вираз її обличчя, здається, Джоні зачепив її за живе. Вона збагнула: він давав на здогад, що не дуже-то й домагався її. Отож Джоні позбавив її справжньої насолоди від перемоги, і тепер вона гадатиме, що її перемога цього вечора пояснюється браком справжньої привабливості чи шарму. І з її характером тепер, розповідаючи, як вона встояла перед самим Джоні Фонтане, їй завжди доведеться додавати з милою усмішкою: «Щоправда, він не дуже-то й домагався».
І тому, жаліючи її, Джоні додав:
– Якщо колись ти почуватимешся кепсько, дзвякни мені, добре? Не обов’язково ж мені зваблювати всіх знайомих дівчат.
– Добре, подзвоню, – сказала вона і вийшла за двері.
Він залишився коротати довгий вечір. Він міг би вдатися до, як каже Джек Вольц, «м’ясокомбінату» – до сонму охочих початковиць-артисточок, проте хотілося людяної компанії. Йому хотілося порозмовляти як людина з людиною. Він подумав про свою першу дружину, Вірджинію. Тепер, коли роботу над фільмом завершено, він міг би приділяти більше уваги дітям. Йому хотілося знову увійти в їхнє життя. Поза тим доля Вірджинії також не була йому байдужа. Їй не впоратися з отими голлівудськими пронозами, які волочитимуться за нею лише за тим, аби похвалятися, що переспали з першою дружиною Джоні Фонтане. Наскільки йому було відомо, ніхто ще не міг цим похвалитися. От про його другу дружину це міг би сказати будь-хто. Подумавши про це, Джоні підняв слухавку.
Він одразу впізнав її голос, і в цьому не було нічого дивного. Уперше Джоні почув його в десять років, коли вони вчилися разом у четвертому «б».
– Привіт, Джині, ти сьогодні не зайнята? Чи не міг би я заскочити ненадовго?
– Приїзди, – відповіла вона. – Хоча діти вже сплять, і мені б не хотілося їх будити.
– То й добре, – сказав Джоні. – Я хочу просто побалакати з тобою.