Її голос завагався, а тоді, ретельно стежачи за тим, щоб не видати стурбованості, вона запитала:
– Сталося щось серйозне? Щось важливе?
– Ні, – відповів Джоні. – Сьогодні я покінчив із фільмом, і мені подумалося, що, може, добре було б зустрітися з тобою і побалакати. Може, я гляну на дітей, якщо тільки ти певна, що вони не прокинуться.
– О’кей, – погодилася вона. – Я рада, що ти отримав роль, якої так прагнув.
– Дякую, – сказав Джоні. – Побачимося десь за півгодини.
Коли Джоні Фонтане під’їхав до свого колишнього будинку в Беверлі-Хіллз, він посидів нерухомо в машині, витріщившись на нього. Він згадав, як Хрещений Батько дозволив йому влаштовувати своє життя на власний розсуд. Це чудово, аби ж тільки знаття, чого йому хочеться. А чого ж йому справді хочеться?
Перша дружина чекала на нього в дверях. Вона була симпатичною брюнеткою, вродливою італійською жіночкою, другом дитинства, вона ніколи не загуляє з іншими чоловіками, і він надавав цьому великого значення. Чи прагнув він її і надалі, запитав себе Джоні, і відповів: ні. По-перше, він вже не міг із нею кохатися, їхнє почуття виявилося надто задавнене. А поза тим були й інші речі, які не мали нічого спільного із сексом, яких вона ніколи не могла б йому вибачити. Проте вони вже не ворогували.
Вона зварила для нього каву і принесла до вітальні печиво домашньої випічки.
– Сядь і відпочинь на дивані, – запропонувала вона, – у тебе стомлений вигляд.
Він скинув піджак і черевики, попустив краватку, а вона з невеселою усмішкою на обличчі сиділа на кріслі навпроти і зрештою сказала:
– Ну й сміхота.
– Що за сміхота? – перепитав Джоні, відсьорбнув каву, розливаючи її потрохи собі на сорочку.
– Великий Джоні Фонтане не має побачення, – відповіла вона.
– Великий Джоні Фонтане тепер не натішиться, якщо йому вдається когось намовити на зустріч, – сказав він. Така його відвертість була незвичною. Джині поцікавилась:
– Що, справді щось трапилось?
Джоні посміхнувся до неї.
– Мав зустріч із дівчиною у себе вдома, і вона дала мені одкоша. І знаєш, мені як гора з пліч.
На свій подив, Джоні побачив вираз гніву на обличчі Джині.
– Не турбуйся про цих малих потаскух, – порадила Джині. – Вона, мабуть, вважала, що таким робом розпалить інтерес до себе. – Джоні з цікавістю відзначив, що Джині фактично сердилася на дівчину, яка відшила його.
– А, чорт з ним, – проговорив Джоні. – Це все вже остогидло, колись же треба й мені дорослішати. І тепер, коли я й співати не можу, гадаю, що для мене настають важкі часи з жінками. Ти ж знаєш, що самою зовнішністю я ніколи не брав.
– Ти в житті завжди маєш кращий вигляд, ніж на фото, – запевнила вона по-дружньому. Джоні заперечливо схитнув головою.
– Я жирію та ще й лисію. Прокляття, якщо ця картина не верне мені слави, мені краще було б навчитися розвозити піцу. А може, нам спробувати знімати тебе в кіно? Ти маєш чудовий вигляд.
Вона мала вигляд на свої тридцять п’ять. Вигляд був чудовий, але ж на тридцять п’ять. А тут, у Голлівуді, це може затягти і на всі сто. Молоді вродливі дівчиська юрмилися в місті, як мурашва, утримуючись на поверхні сезон, деякі – два. Декотрі з-поміж них були такі вродливі, що з чоловіками ледь не ставався розрив серця, аж поки вродливиці розтягували рота та їхні пожадливі марення успіху захмарювали чарівливість їхніх очей.
Звичайні жінки не могли й мріяти про те, щоб конкурувати з ними на терені природженої фізичної краси. Хоч що б там казали про привабливість, інтелігентність, модність, тактовність, брутальна краса цих дівчат переважала все інше. Коли б їх не така сила, ймовірно, була б надія і для звичайних гарненьких жіночок. А оскільки Джоні Фонтане міг мати їх всіх або майже всіх, Джині розуміла, що він говорив їй усе лише для того, щоб зробити приємність.
З цього боку він завжди був молодець. Завжди люб’язний із жінками, навіть на вершині своєї слави розсипав їм компліменти, тримав запальничку, поки вони припалювали сигарету, відчиняв двері. А оскільки все робилося заради нього ж самого, все це справляло ще більше враження на дівчат, які гуляли з ним. А він був такий з усіма, навіть з тими, яких запрошували на одну ніч, навіть з тими, про яких поняття не мав, хто вони і що за одні.
Вона дружньо посміхнулася до свого колишнього чоловіка.
– Ти вже піклувався про мене, Джоні, – пам’ятаєш? Протягом дванадцяти років. Тож можеш мене й не втішати.
– Без жартів, Джині, у тебе чудовий вигляд, я б хотів мати такий самий. – Джоні зітхнув і випростався на дивані.
Вона не відповідала. Вона бачила, що він чимось пригнічений.
– Як ти думаєш, фільм удався? Ти з цього щось матимеш? – запитала вона.