На очах у нього заблищали сльози. Він взяв і жбурнув порожню склянку від віскі в стіну, але так немічно, що товстостінна склянка навіть і не тріснула, а відкотилася від стіни йому ж під ноги. Джоні дивився на неї у безсилій люті. А тоді засміявся, промовляючи: «О боже, боже».
Він пройшов у протилежний бік кімнати і сів навпроти Хейгена.
– Ти знаєш, – заговорив він знову, – тривалий час мені все вдавалося. А коли розлучився з Джині, все полетіло догори раком. У мене зник голос. Мої платівки перестали розкуповувати. Мені не пропонували жодної роботи в кіно. А до всього ще й Хрещений Батько розсердився і не хотів ні говорити зі мною по телефону, ні зустрічатися, коли я приїздив до Нью-Йорка. Ти завжди стояв на перешкоді, і я винуватив тебе, хоча й знав, що ти не чинив би так без донової на те волі. Але ж на нього неможливо сердитися. Це все одно, що сердитися на самого Господа Бога. Отож я кляв тебе на всі заставки. Хоча, як не крути, ти всюди мав слушність. І щоб довести тобі, що я розкаююсь, я готовий вчинити, як ти радиш. І не зазиратиму в чарку, доки не повернеться голос. Згода?
Розкаяння було щирим. Хейген пересердився. Мабуть, щось-таки було в цьому тридцятип’ятирічному хлопчині, інакше дон не пишався б ним.
– Забудьмо, Джоні, – промовив Хейген. Його збентежила глибина розпачу Джоні, збентежив здогад, що той розпач міг бути продиктований острахом, що він, Хейген, наверне дона проти Фонтане. Але ж, звичайно, ніхто й ні за що не зміг би скерувати дона проти когось на свій вибір, прихильність до людей залежала лише від нього самого.
– Не так-то все й кепсько, – пояснив він Джоні. – Дон каже, що може знешкодити всі Вольцові підступи проти тебе і що ти майже напевне матимеш премію. Проте він вважає, що це не розв’яже твоїх проблем, і хоче знати, чи вистачить у тебе кебети й снаги, щоб стати самостійним кінопродюсером і робити фільми від початку й кінця.
– Яким таким робом він збирається присудити мені премію? – недовірливо перепитав Джоні.
– А чому це ти так легко береш на віру, що Вольц може вирвати премію, а твій Хрещений не зможе? – і собі різко запитав його Хейген. – Оскільки нам потрібна твоя віра в другу частину нашої справи, я розповім тобі дещо. Лише тримай це при собі. Твій Хрещений незрівнянно впливовіший за Джека Вольца. До того ж він має значно більше впливу в найважливіших місцях. Як він може визначити присудження премій? Він контролює людей, які контролюють усі профспілки в кінопромисловості, усіх або майже всіх людей, які голосуватимуть. Звісно, ти маєш бути талантом і за своїми особистими якостями мати право на участь у конкурсі. І ще одне: у твого Хрещеного Батька у голові більше мозку, ніж у Джека Вольца. Він не перестріне людей, не приставить їм пістолета до голови і не скаже: «Голосуйте за Джоні Фонтане або ж вас звільнять із роботи». Ні, він не вдається до сили, якщо це не спрацьовує чи викличе надто великий переполох. Він примусить людей проголосувати за тебе, бо вони самі захочуть того. Але вони не захочуть, якщо він не подбає. Повір мені на слово, він здобуде для тебе премію. А от якщо він не натисне, то ти її тільки й бачитимеш.
– Добре, – сказав Джоні, – я вірю тобі, у мене є і снага, і кебета, щоб бути продюсером, але чортма грошей. Жоден банк не дасть мені кредиту. Виробництво ж кінокартини потребує мільйонів і мільйонів.
– Коли отримаєш премію, – сухо докинув Хейген, – займися підготовкою виробництва трьох власних фільмів. Збери кращих людей у цій справі – найкращий технічний персонал, найвідоміших кінозірок – усіх, кого тобі треба. Заплануй від трьох до п’яти фільмів.
– Ти з глузду зсунувся, – відповів Джоні, – така купа фільмів пожере до двадцяти мільйонів баксів.
– Коли тобі потрібні будуть гроші, – вів далі Хейген, – зв’яжися зі мною. Я дам тобі назву банку тут, у Каліфорнії, до якого ти звернешся за позичкою. Не турбуйся, вони стабільно фінансують кінофільми. Просто попроси позичку, як це робиться завжди, подай необхідні документи на обґрунтування свого прохання, як це знову ж таки завжди робиться між діловими людьми. Вони пристануть на твою пропозицію. Але насамперед тобі треба буде зустрітися зі мною і повідомити мене про суму й про плани. Домовились?
Джоні мовчав тривалий час. Зрештою він запитав:
– А що ще?
– Ти хочеш сказати, – посміхнувся Хейген, – чи повинен ти чимось віддячити за позику в двадцять мільйонів доларів? Авжеж, мусиш. – Він почекав, чи не докине Джоні якесь слово. – Але від тебе не вимагається нічого такого, чого б ти не зробив і без того, якщо б дон попросив про це.