Джоні працював спритно. Він відкрив для себе, що розуміється на кінорежисурі значно краще, ніж уявляв раніше, проте винайняв продюсера-адміністратора, який знав свою справу, але не міг знайти роботу, бо потрапив до чорного списку. Джоні не скористався з його становища і уклав з ним гідний контракт. «Я сподіваюся, що таким робом ти заощадиш для мене більше грошей», – відверто заявив йому Джоні.
Отож він здивувався, коли той адміністратор прийшов до нього і сказав, що студії доведеться заплатити представникові профспілки близько п’ятдесяти тисяч доларів. Було чимало мороки з позаурочними, з наймом людей, отож п’ятдесят тисяч – це ще й добре.
Джоні подумав, чи не бере його продюсер на арапа, і наказав:
– Пришліть до мене того профспілковця.
Профспілковцем був Біллі Гофф. Джоні сказав йому:
– Я сподівався, що справи з профспілками були вирішені моїми друзями. Мені сказали, щоб я не сушив собі з тим голови. І баста.
– Хто вам сказав таке? – запитав Гофф.
– Тобі достеменно відомо, чорти б тебе брали, хто це мені сказав. Мені необов’язково називати його прізвище, але якщо він щось мені каже, то так воно і є, – підсумував Джоні.
– Часи міняються, – відказав Гофф, – у вашого друга стались ускладнення, і тепер його слово вже не працює тут, на далекому заході.
Джоні знизав плечима.
– Зайди до мене за пару днів. Гаразд?
– Як скажете, Джоні, – посміхнувся Гофф. – Але дзвінок до Нью-Йорка вам нічим не допоможе.
Проте дзвінок до Нью-Йорка допоміг. Джоні перетелефонував Хейгену в його офіс. Хейген однозначно наказав нічого не платити.
– Ти вразиш свого Хрещеного в самісінькі печінки, якщо виплатиш хоч десять центів цьому байстрюкові, – сказав він Джоні. – Це б ударило по авторитетові дона, і саме тепер він не може собі дозволити такої розкоші.
– Я б міг переговорити з доном? – запитав Джоні. – Чи, ймовірно, ти поговориш із ним? Мені треба, щоб зйомки тривали.
– Зараз ніхто не може говорити з доном, – відповів Хейген. – Він надто хворий. Я поговорю із Сонні, щоб він усе владнав. Але я приймаю рішення в цих справах. Не плати цьому сучому розумникові ані цента. Якщо щось зміниться, я повідомлю тобі.
Стурбований Джоні повісив слухавку. Незгоди з профспілками можуть довести вартість фільму до небес, і вся робота може піти псу під хвіст. Якусь мить він думав, чи не підсунути Гоффу ті п’ятдесят тисяч тихцем, щоб ніхто і не пронюхав. Зрештою, щось говорив йому дон, щось казав Хейген, але ж це зовсім не накази. Проте вирішив кілька днів зачекати.
Чекаючи, він заощадив п’ятдесят тисяч. За два дні Гоффа знайшли мертвого вдома в Глендейлі з простріленою головою. І більше не виникало навіть і мови про труднощі з профспілками. Джоні був дещо шокований цим вбивством. Адже вперше довга донова рука завдала смертельного удару так близько від нього.
Минали тижні, Джоні Фонтане все глибше поринав у підготовку сценарію, підбір артистів, розв’язання всіляких робочих клопотів і забув про свій голос, про те, що вже не міг співати. Але коли оприлюднили кандидатури претендентів на здобуття академічної премії, був дещо розчарованим тим, що йому не запропонували виконати одну з пісень на здобутті премій Оскара, на церемонії, яку телебачення транслюватиме на всю країну. Та він відкинув ці неприємні роздуми і працював далі. У нього не було жодних надій на здобуття академічної премії, тим більше тепер, коли його Хрещений Батько не міг натиснути. Проте і висунення на номінацію мало свою цінність.
Платівка з італійськими піснями, яку вони записали разом з Ніно, розкуповувалась значно краще, ніж будь-яка із записаних ним останнім часом, проте він знав, що це успіх не стільки його, як Ніно. Він змирився з думкою, що як професіонал вже своє відспівав.
Раз на тиждень він обідав разом із Джині й дітьми. Які б справи не вимагали його присутності, він ніколи не ухилявся від цього обов’язку. Але він не спав із Джині. Тим часом його друга жінка оформила в Мексиці розлучення, отже, він знову став холостяком. На свій подив, він не упадав, втративши голову, за молоденькими артисточками, які були б легкою здобиччю. Здається, він насправді став неабияким снобом. Його зачіпало, що жодна з молодих зірок, актрис, які ще були в славі, не загравала з ним. Але напружена робота приносила радість. Вечорами переважно він ішов додому, ставив на програвач свої старі записи, наливав собі віскі й мугикав під платівку кілька рядків. Але ж і добре він колись співав – як бог. Він навіть і не підозрював, який чудовий він був. Не кажучи вже про надзвичайний голос, хоча так поталанити може будь-кому. Він був справжній актор, і ніколи не здогадувався про це, і ніколи не знав, як йому це подобається. І ось тобі маєш – сам зіпсував свій голос пиятикою, куривом і курвами саме тоді, коли збагнув, що й до чого.