Добре розміркувавши, Віто Корлеоне пристав на їхню пропозицію. Найпереконливішим аргументом була перспектива отримати тисячу доларів за участь у цій операції. Однак компаньйони вразили його своєю похапливістю, плануванням навмання, безглуздим збутом награбованого. Як на його смак, їхня манера була надто недбала. Проте він вважав їх добрими хлопцями: тілистий Клеменца викликав певну повагу, а худорлявий похмурий Тессіо надавав упевненості.
Все пройшло як по маслу. На свій превеликий подив, Віто Корлеоне нітрохи не нервувася тієї миті, коли двоє його товаришів, вихопивши пістолети, змусили водія залишити машину з шовком. Неабияке враження на нього справив спокій Клеменци й Тессіо, які жартували з водієм й обіцяли йому, якщо він буде добрим хлопцем, прислати кілька суконь його дружині. Оскільки Віто вважав безглуздям самому продавати свою частку товару і тому все збув через перекупника, він заробив лише сімсот доларів. Але 1919 року це були великі гроші.
Другого дня на вулиці його зупинив Фануччі, вдягнений у костюм кремового кольору, з білим капелюхом на голові. У нього був грізний вигляд, до того ж він нічого не робив, щоб приховати дугуватий шрам, який білим півколом тягся по шиї від вуха до вуха. Він мав густі темні брови і вульгарні риси обличчя, які, проте, коли він усміхався, ставали напрочуд симпатичними. Він говорив із добре відчутним сицилійським акцентом.
– А-а, хлопчику, – привітав він Віто, – люди кажуть, що ти забагатів. Ти й двоє твоїх приятелів. А тобі не здається, що ви ставитеся до мене неповажно, га? Адже це моя дільниця, і ви мали б мені змастити дзьоба.
Останні слова він сказав приказкою мафії сицилійською: «Fari vagnari a pizzu». «Pizza» означає дзьоб будь-якої маленької пташки, скажімо канарки. Сама ж фраза передавала зазіхання на частину здобичі.
За звичкою, Віто Корлеоне не відповів. Він одразу ж зрозумів, до чого той хилить, проте чекав ясно висловленої вимоги.
Фануччі всміхнувся, показуючи золоті зуби й розтягуючи шрам. Він витер пику хустинкою й розстебнув піджак, ніби щоб охолонути, а насправді щоб показати пістолета, якого він носив за поясом своїх вигідно широких штанів. По тому він зітхнув і прорік:
– П’ятсот доларів, і я ладен забути образу. Ви ще зелені й не тямите, як слід виявляти повагу до таких людей, як я. – Віто Корлеоне всміхнувся до Фануччі. Хоча він був молодий і зелений, та в його посмішці вже було щось настільки страшне, що Фануччі якусь мить вагався, перш ніж вести далі. – А як ні, то до тебе навідається поліція, а на твою жінку й дітей чекатимуть ганьба і злидні. Звісно, якщо мої відомості про ваш виторг неточні, я можу ледь-ледь умочити дзьоба. Але не менше трьохсот доларів. І не пробуйте одурити мене.
І ось нарешті заговорив Віто Корлеоне. Рівним розсудливим голосом, без ознак гніву. Він говорив увічливо, от як би мусив говорити молодий чоловік зі старшою людиною, такою поважною, як Фануччі. Він м’яко сказав:
– Хлопці ще не віддали мені моєї частки. Я мушу переговорити з ними.
Це заспокоїло Фануччі.
– Скажи своїм друзям: я чекаю, що вони також змастять мені дзьоба. І не бійся сказати їм про це, – додав він підбадьорливо. – Ми з Клеменцою добре знаємо один одного, він розуміє такі речі. Краще дослухайся до нього. Він має більше досвіду в таких справах.
Віто знизав плечима. Він намагався прибрати розгубленого вигляду.
– Авжеж, ти знаєш, я зелений у цих справах. Дякую за те, що ти напучив мене, як хрещений батько.
Це справило потрібне враження.
– Ти розумний хлопчина. – Фануччі затис у своїх волохатих руках долоню Віто. – Так і годиться – молоді мусять шанувати старших. Наступного разу, не чекаючи, сам підходь до мене, га? Може, і я чимось зараджу у ваших планах.
Минуло чимало років, перш ніж Віто Корлеоне збагнув, що змусило його поводитися в тому випадку з такою бездоганною тактовністю. Адже його батька мафія порішила на Сицилії саме за гарячковість. Але тієї миті він відчував лише крижану лють на цього здирника, що задумав відняти у нього гроші, задля яких він ризикував своїм життям і свободою. Він не боявся. Ладен був уважати Фануччі божевільним. Він знав, що огрядний Клеменца радше віддасть життя, аніж один цент зі своєї пайки. Адже Клеменца, не вагаючись, намірявся вбити полісмена лише для того, щоб поцупити килим. А стрункий Тессіо взагалі мав вигляд безжальної гадюки.
Але пізніше цього вечора у квартирі Клеменци, розташованій через повітряний колодязь від власних вікон, Віто Корлеоне отримав ще один урок у науці, яку він лише починав опановувати. Клеменца вибухнув прокльонами, Тессіо насупився, а потім обидва почали говорити, чи не міг би Фануччі задовільнитися двома сотнями доларів. Тессіо казав, що міг би. Але Клеменца не поділяв його оптимізму.