– На добраніч, хлопче. Не ображаєшся, га? Якщо я зможу зробити тобі якусь послугу – свисни. Май на увазі, сьогодні ти зробив для себе велике діло.
Віто вичекав, доки Фануччі зійшов по східцях униз і вийшов із будинку. На вулиці ще було повно людей, які могли посвідчити, що він мирно залишив помешкання Корлеоне. Віто спостерігав крізь вікно. Він побачив, як Фануччі звернув за ріг у напрямку Одинадцятої авеню, і був певен, що той пішов до себе додому, можливо, щоб викласти здобич, перш ніж знов вийти на вулицю. А може, щоб залишити вдома пістолет. Віто Корлеоне вистрибнув із квартири й помчав прожогом по східцях угору, на дах, проскочив цілий квартал по дахах, а потім спустився вниз пожежною драбиною, що вела з горища у невеличкий порожній двір. Ногою прочинив задні двері й вийшов через парадний вхід на вулицю. Якраз у будинку навпроти винаймав квартиру Фануччі.
Поселення тягнулося на захід аж до Десятої авеню. На Одинадцятій авеню розміщувалися склади і підсобні приміщення, орендовані фірмами, які перевозили товари Нью-Йоркською центральною залізною дорогою та які хотіли мати доступ до вантажних складів, розташованих від Одинадцятої авеню до річки Гудзон. Житловий будинок Фануччі був одним із небагатьох, що залишився у цій дикій місцевості. У ньому мешкали переважно холостяки-кондуктори, робітники пристані й найдешевші повії. Ці люди не сиділи на вулицях і не теревенили, як почесні італійці. Вони сиділи у пивних барах, пропиваючи свій заробіток. Тому Віто Корлеоне здалося легкою справою прослизнути через пустинну Одинадцяту авеню і потрапити в передпокій житлового будинку Фануччі. Тут він вийняв пістолет, із якого ще не стріляв, і став чекати на Фануччі.
Він спостерігав через скляні двері передпокою, знаючи, що Фануччі мав би прийти з Десятої авеню.
Клеменца показав йому, де на пістолеті запобіжник, і Віто відвів його. Колись, ще малим хлопцем на Сицилії, коли ледве минуло дев’ять років, він часто ходив на полювання разом із батьком і часто стріляв з важкої рушниці, яку називають «лупара». Якраз вправність поводження з «лупарою» й призвела до того, що після загибелі батька вбивці винесли смертний вирок і йому.
Із затемненого під’їзду Віто побачив, як Фануччі білою плямою перейшов вулицю у напрямку до дверей. Віто відсахнувся, притиснувшись плечима до внутрішніх дверей, які вели на сходи. Пістолета він тримав напоготові, його простягнена рука всього якісь два кроки не сягала вуличних дверей. Двері прочинилися всередину. Білий, широкоплечий, грізний Фануччі затулив собою прозір у дверях. Віто Корлеоне вистрелив.
Прочинені двері частково випустили звук пострілу на вулицю, але й будинок наче аж струснуло. Фануччі вхопився за двері, намагаючись встояти рівно і силкуючись видобути пістолета. Він пообривав ґудзики на піджаку й відкинув полу. Віто побачив його пістолет, а разом з тим і червоні патьоки на білій сорочці, що стікали від шлунка вниз. Дуже старанно, так, ніби він стромляв голку у вену, Віто Корлеоне послав другу кулю в те червоне мереживо.
Фануччі впав на проході, заважаючи дверям зачинитися. У нього вихопився жахливий, майже комічний зойк людини, яка відчуває неймовірний фізичний біль. Він кричав і кричав. Віто пригадував, що Фануччі скрикнув принаймні тричі, поки він підніс йому пістолета до спітнілої скроні й вистрелив у голову. Не минуло й п’яти секунд, як Фануччі вже лежав мертвий у прочинених його тілом дверях.
Віто дуже обережно витяг великий гаманець із піджака вбитого й поклав собі за пазуху. А потім перетнув вулицю, зайшов у будинок навпроти, вибрався у маленький внутрішній двір і піднявся пожежною драбиною на дах. Звідти глянув ще раз на вулицю. Тіло Фануччі ще лежало на дверях, але там нікого іншого не було видно. Двоє вікон у будинку розчинилися, і з них вистромилися темні голови, а оскільки він не міг розгледіти їхніх рис, то й вони, вочевидь, не могли розгледіти його. І не стануть такі люди бігти в поліцію зі свідченням. Фануччі лежатиме до ранку, якщо на нього не натрапить черговий полісмен. Ніхто з мешканців будинку не захоче самохіть накликати на себе підозру поліції та ходити на допити. Усі позамикають двері та вдаватимуть, що нічого не чули.
Йому не було чого поспішати. Він дістався покрівлями до власного будинку, спустився по сходах униз, відімкнув двері квартири, зайшов і замкнувся. Витребушив гаманець убитого. Окрім семисот доларів, там виявився лише один п’ятидоларовий та кілька однодоларових папірців. Під підкладку запхали стару п’ятидоларову золоту монету – може, талісман на щастя. Якби Фануччі був багатим гангстером, він напевне не тягав би із собою весь свій скарб. Це також підтвердило деякі з припущень Віто.