А від того, що дописала Ліда пізніше у примітці Р. S., Ігор стетерів, це було надто жорстоко: «Дізналася, що Мирона заарештували. Ви з Антоном далеко, може, до вас не доберуться, а я — на очах. Повір мені — не боюся, але що станеться з моїм маленьким Северком, моєю крихіткою, коли мене заберуть?»
Удар був подвійний, та мусив Ігор ще й це витримати: Мирон заарештований, а в Ліди синочок від Аркадія — й не стало для нього вже нікого на світі.
Не гаючись, Ігор зібрався й поїхав до Львова.
…Миронів батько — двірник з чорними від праці руками, з поораним глибокими рівинами обличчям і мати — сухенька жіночка у картатій хустині були на подив спокійні, нібито їхній син не в тюрму потрапив, а на відповідальну роботу призначений, — й розповіли вони Ігореві, як і коли те нещастя трапилося.
— Бо такий наш льос, — говорив старий розважливо, — мати, вибачайте на слові, в дупі нашу владу, яка мінялася у Львові подібно, як ті картини на фотопластиконі: натисне майстер на педаль, крутнеться велика бочка, що фотопластиконом називається, і ти крізь різнокольорові окуляри кожного разу бачиш інший світ. Буде то, при міром, Судан Єгипетський з чорними, як шварц, муринами, а за секунду перед твоїми очима постане Рим з Колізеєм або африканські джунглі з людоїдами… Таке і в нас: не встигли ми у вісімнадцятому році уві Львові проголосити Україну, як вилізли із сутеринів польські батяри в рогатівках, і я мусив брати кріса, якого приніс із собою з італійського фронту, і йти стріляти в того антека, який дотоді був моїм добрим сусідою, — бо мусив, чей–бо Львів таки наш… А Мирончикові не заштимувала совітська влада, і він замість кріса, бо де його взяв би, купив собі друкарську машинку й виклацував на ній правду про страшні розправи, які чинили над нами енкаведисти, й розкидав роздруковані папірці по міських горищах. Якщо ви хочете знати докладно, як він це робив, то я розповім…
Старий Синютка так розбалакався, що годі було його стримати, а стара лише згідливо похитувала головою, мовляв, усе те, що каже її чоловік, свята правда; ну то ось як та катавасія почалася і чим закінчилася…
Після погромних зборів в університеті прийшов Мирон додому й без сліду будь–якої жури на обличчі повідомив батьків так просто, ніби йому не вдалося потрапити до кіна на цікавий фільм, що його виключили з університету, бо він, бачите, не любить Леніна, комуністичну партію і комсомол. Й коли батько запитав, як він збирається заробляти собі на хліб, бо вже дорослий, хлопець відказав таке, що старі з подиву й жури великої охнули: їхній синок, успішний студент, вирішив стати коминярем. Й розповів Мирон, як він дійшов до такого скутку…
Після зборів домороси розійшлися хто куди, а Мирон подався додому через Єзуїтський город й на розі Кірова, що колись вулицею Щептицьких називалася, побачив на стіні будинку виліплений з гіпсу барельєф коминяра — із щіткою, вагунцем через плече і в чорній ярмулці. Й зрозумів Мирон, що тут міститься канцелярія коминярського цеху, й, напевне, сюди навідується той знаменитий львівський сажотрус, який, вимитий та білий, ходить зранку в неділю до церкви, а увечері витанцьовує вальси та фокстроти в клубі будівельників з найвродливішими панянками; цей коминяр був вельми гордий за свою професію й не раз зверхньо гаркав на Мирона, який, побачивши чорну примару, хапався за ґудзика: «Схопися, цванку, за пуцюрину!..» Й свінуло цієї миті до голови Миронові, що треба цього майстра негайно відшукати й попроситися до нього в помічники. Мав при цьому Мирон поважний задум, до якого нікому б не признався, але який незабаром став відомим тим особам, яким було конче потрібно про це дізнатися, бо все, як пише Свята книга, що її по неділях читає старий Синютка, — все, що є таємним, мусить стати явним.
Щойно про таке подумав Мирон, як із брами, над якою пишався гіпсовий барельєф сажотруса, вийшов добре знайомий Миронові майстер із щіткою в руці, важкою гирею на шнурі через плече і в масній ярмулці. Мирон усміхнувся до нього, як до давнього знайомого; сажотрус насторожено глянув на хлопця, чи він бува не хапається за ґудзика, проте вигляд у Мирона був потульний, аж запобігливий, і він випалив: