— Скажу, князю, — відставив Митуса чашу з вином. — Ти мовиш токмо про бояр і про себе. Про кметів, про смердів, про закупів і невольників — про тих, хто єсть народом, і словом не згадуєш. Ба ні, і про них згадав: бджіл душиш, щоб мед їсти. Ти наказав скарати болохівських бояр — трутнів, а вої твої винищили простолюд — бджіл робучих. Чи довго так смакуватимеш медом? Те, що повертаєшся на шлях свого жорстокого вітця, немудро чиниш: не можна на старе повертати… А пісня моя не про бояр, а про люд твій. І в ньому шукай нових сил, князю. Сам кулак уже не допоможе. Час новий, то й зброю новітню кувати треба. Не лише меч важитиме віднині, сильніша за меч зброя — мисль.
Митуса ще раз надпив з чаші вина і вів далі:
— Я ненавиджу тебе, князю, люблячи, ти ж любиш мене, ненавидячи. Я ненавиджу твоє властолюбство, жорстокість і несправедливість, шануючи водночас твоє міцне владичеське начало, ти ж любиш мою пісню, та ненавидиш мою свободу. Як нам змиритися? Чи маю підкоритися твоєму началу й убити в собі свободу творення? Кожну пісню починати з твого імені, а не з імені ратника, з яким на полі битви рівні єсьте: проганяє ворога не княжий клич, а меч ратника, але й не підніметься озброєна рука без княжого поклику. Якщо я погоджуся й надалі бути твоїм придворним співцем, то хіба моя згода не стане тією самою смертю, до якої хочеш присудити мене за непокору? Ба ні, удвоє гіршою. Бо насильницька смерть пісні моєї не уб'є, покора ж навіть не народить. Воля твоя, князю. У твоїх руках суд над моїм тілом, у моїх — над твоїми ділами. Все гине на землі, та ніщо безслідно не зникає: залишається пам'ять — добра, а чи зла.
— Отямся, Митусо! — в голосі князя вчулася погроза. — Бачиш, князь тебе просить: відмовся від своїх зухвалих слів. Як смієш ставити свій присуд понад моїм? Воістину рече безумець в серці своїм, яко ність Бог!
— Я відповім тобі, князю, інакше; рече співець у серці своїм: пісня єсть моїм Богом. Вона, господине, розширює межі світу, вона сягає далі, ніж буденне життя, яким керуєш ти. Князь може жити тільки в державі: із загибеллю держави гине і він. Земля ж залишається, а на ній народ. Що інше підтримає його при житті, як не пісня? Тільки з нею він пройде крізь часи неволі, якщо вона нам присуджена. Пісня сильніша від закону, вона вбирає в себе все, чим живе людство, і увібраний у слово досвід людству повертає. Пісня пізнає ще не пізнане й те пізнане віддає людям у їхню власність. І приймаючи цей дар, народ піднімається над своїм буденним життям, над справедливими і несправедливими, та все ж минущими законами — до висоти пісні. Пісня — це Господній кант, псалом, а ти хочеш його замінити княжою жебранкою…
— Ти сам зрікаєшся життя, Митусо, — повів суворо князь.
Митуса гірко посміхнувся.
— Хто б зрікався… Та ще вислухай, князю, одну мудру притчу, може, вона промовить тобі те, чого я не зумів повісти на свій захист… Прийшли якось люди до майстра замовляти розп'яття, і спитав майстер, якого вони бажають мати Ісуса — живого чи мертвого. Подумали люди й вирішили замовити живого: якщо він чимось їм не вгодить, то завжди можна буде його розіп'яти, а мертвому відразу треба поклонятися… Не квапся, господине, підносити меча над моєю головою, для поклонів ще прийде час, а нині, коли народові вибивають із рук зброю чужі й свої, може пригодитися моя жива мисль, якої так бракує у нашому світі.
Князь гукнув оружних воїв і звелів їм вивести співця.
Й коли за ним зачинилися двері до чорного підвалу, почув Данило голос Митусин:
— Скажіть Зореславі…
Й згасла решта його слів у княжій катівні.
Розділ шостий
Непогідної осінньої ночі 1259 року князь Данило покинув Холм. Із Шумського городища, що біля Кременця, замість посланця від брата Василька прибув чернець–літописець Йов і розказав князеві, що трапилось.
Грізний нойон Бурундай, спустошивши Литву, увійшов на Волинь з незліченним військом, щоб покарати Данила, який зламав присягу на вірність великому хаканові Батиєві: Болохівську пшеничну землю сплюндрував і данини більше не платить. Бурундай не прийняв дарів від Василька і Льва й повелів їм зруйнувати фортеці. Лев уже розкинув Стіжок, Львів, Кременець і Луцьк теж розметав. Василько спалив заборола навколо Володимира. Нині Бурундай вирушив з полоненим Васильком на Холм.