Це херзна-що? Так. А може, просто суто ірландський прикол.
Часто я замислювався: от якби вона не була лесбійкою, то, може, в нас щось би й вийшло?
І якби я не був алкоголіком. Якби... якби...
У минулі роки ми одне одному допомагали більше, ніж будь-кому ще. Потім наші стосунки певний час трималися на рівні майже близької дружби, а тоді хтось один чи обоє намагалися сховатись. Таке може розбити серце, правда? Моє — так точно, ну а якщо говорити про Рідж, то розбите на друзки серце можна було побачити в її очах, якщо ви здатні подивитися бодай трохи вглиб.
Але той постріл змінив усе. Мої біль і злість аж ніяк не збиралися повертати мене до тієї крихкої теплоти, якої ми з Рідж перед тим майже досягли.
Вона з осудом сказала:
— Ти що, тільки встаєш?
Без макіяжу її обличчя здавалося напруженим.
— Та навпаки, спати лягав.
Вона демонстративно поглянула на годинник:
— Зараз пів на другу дня.
Я відчув спокусу зачинити двері їй перед носом і гучно послати подалі, але обмежився зауваженням:
— То ти прийшла мені час сказати? У мене годинник є.
Вона протислася повз мене і пішла просто до вітальні.
Я зачинив двері й сказав:
— Сусіди навряд чи дуже мене полюблять, побачивши в мене під дверима ґардів.
Вона роззирнулася, не побачила нічого такого, що могло би покращити їй настрій, тож я запитав:
— Хочеш чого-небудь? Пива там, віскі велику склянку?
Шпильку їй пустив. Вона відказала:
— А я гадала, що жарти на тему алкоголізму не надто доречні.
Ми так і стояли, навколо шумував вихор ворожнечі, а тоді я сказав:
— То що, прийшла й вирішила, що отак одразу мене за яйця візьмеш? Справи в дорожній поліції не дуже йдуть?
Здається, від цього вона трохи здулася. Впала в крісло й запитала:
— А ти знаєш, як це важко — працювати ґардом?
Я хотів закричати: «Альо, гараж! Я там працював!» — але промовчав. Вона продовжила:
— А я жінка, ще й лесбійка, таке вони взагалі страшенно люблять. Просто одразу дають зрозуміти, що ти ні по яких списках на підвищення не проходиш. Торік спідниці видали, щоб пом’якшити наш образ, наче який-небудь амбал оцінить відмінність, кине ножаку і скаже: «Вибач, я спочатку не помітив, що ти в спідниці». Ніхто з інших жінок їх не носив. У мене кийок, пояс, на якому наручники, кишеня для рації, маска для штучного дихання рот в рот і гумові рукавички для здоров’я та безпеки, особливо коли треба обшукувати труп.
На цих словах її трохи пересмикнуло, а потім Рідж сказала:
— Там макіяж дозволений, знаєш? Якщо не червона помада і не викличний. Волосся вимагають певної довжини. Моя сержантка, стерва, міряє мені волосся, так що я почала зав’язувати хвіст, а вона каже, що його треба під шапку ховати.
Складалося враження, що вона навіть не пробувала з’ясувати деталі умов своєї роботи, і мені було цікаво, до чого це вона все розповідає. Рідж іще не закінчила:
— З ідеї, ми по черзі їздимо патрульною машиною — це завжди по двоє. На чергування часто заступаю сама. Знаєш, скільки разів я їздила тією машиною?
Я мав щось відповісти і спробував угадати:
— Мабуть, нечасто.
— Жодного разу! Це чесно взагалі? Але я про що? Справедливість там і не ночувала. Я дуже багато стирчу в відділку. Ненавиджу це — сидиш як в офісі, люди приходять по права, паспорти або повідомляють про крадіжку. Нудьга зелена. Потім приносять п’яного якогось чи багатьох п’яних...
Вона уважно подивилася на мене. Вочевидь, я належав до цієї категорії.
Я відчув спокусу поглузувати: «Ой, маленькій бідолашці Рідж не дають на великій машинці покататися!» Проте стримався, а вона вела далі:
— Мені подобається бути ґардою, але якщо мене ближчим часом не підвищать, то доведеться подумати про те, щоб звільнитися.
На цих словах її обличчя стало трагедією в мініатюрі. Сон заявляв на мене свої права, і хотілося, щоб вона швидше пішла нафіг, так що я сказав:
— Ну то роби те, що треба, аби дали підвищення.
Вона подивилася просто на мене — і тут я зрозумів, що ми нарешті дійшли мети її візиту.
Вона сказала:
— Мене одна проблема зі здоров’ям хвилює, не знаю, кому сказати.
Іноді єдиний варіант — це простота, і я мовив:
— Скажи мені.
Вона набралася духу:
— Знайшла в груді ущільнення. Це можуть бути просто тканини, але...
Я не вагався:
— Треба піти перевіритися!