Дівчина зібрала цілу гірку материних снодійних пігулок, а з вулиці принесла ще дечого. Сіла в кімнаті, розставила пігулки рядочком, наче солдатики вишикувалися, чекаючи наказу. Кольори їй дуже подобалися: багато жовтого, червоного і блакитного — мама так любила блакитний колір! На допомогу їм вона тримала пляшку горілки. Зробила великий ковток, потім — ене-бене-раба... хай буде блакитна, потім червоненька... ну і, мабуть, дві жовті, чому ні, ще трохи горілки. Відчула, як алкоголь обпікає шлунок, і голос у голові запитав: «Ти що, хочеш себе вбити?»
А інший, ще зовсім дитинний — темний — відказав: «Я просто хочу заспокоїти біль».
Від всеохопного горя й душевного болю їй хотілося завити, вона закидала голову назад, рот відкривався, але не вилітало ані звуку, вона була як німа гієна. У той момент зайшов брат і злякано вискочив з кімнати — він чи то не вмів, чи то не хотів її втішити. Голос дівчини, голос її дитинства востаннє спробував пробитися, коли вона проковтнула три червоні — такі гарні кольори — і знову запила алкоголем, і цей юний голос сказав: «Самогубство — це вічне прокляття».
А той, темний, огризнувся: «I я... я в такому стані зараз і є — я тремтяча маса туги й болю... це хіба не справжнє прокляття?»
Далі вона вже нічого не пам’ятала, тільки темний осміхнувся й сказав: «Тепер ми правимо бал».
Там, де вона опинилась, — у порожнечі між життям і смертю — і почався перехід. Темрява набирала сили, роз'їдала її старе «я». Дівчина глибоко видихнула, ніби позбуваючись решток тієї, ким була і про кого думала зі щирою зневагою, колишньої слабачки.
Годі.
Нехай тіні правлять бал. Хай постане дух воздаяння й лютої помсти.
І саме тоді вона краєм ока помітила, що в кутку кімнати розгоряється полум’я, хоча коли поглянула на те місце прямо, то нічого не вгледіла. Дівчина радісно скрикнула.
Цей звук розбудив батька. Він раптово випростався, на обличчі з’явилася спочатку тривога, а потім полегшення, коли він зрозумів, що дочка опритомніла.
Коли б він тільки знав.
Він узяв її тоненьку руку в свої ручиська і стиснув зі словами: — Маленька моя, скажи, чим я можу тобі допомогти? Дівчина сіла, відчуваючи в собі таку силу, якої ще ніколи не мала, і сказала, чого насправді хоче. Насолоджуючись силою, вона побачила, який жах від цих слів відобразився на батьковому обличчі. Від чіткості думки, огорнутої цією новою пітьмою, аж дух захоплювало.
Він погодився з усіма її планами, хоч вона й добре бачила, що біблійні масштаби її бачення жахають його. Але батько радів, що дочка жива, і був готовий на все.
Коли він пішов, вона згорнулася в затишну позу повного оновлення, усміхаючись від того, який же він був радий, що вона не померла. Усмішка перейшла в лихий вишкір, і вона замислилася, як би він почувався, коли б знав, хто саме до нього повернувся. Дівчину огортала приємна втома, і перед тим як заснути, вона встигла пригадати мамині слова про те, чому церква відіграє таку суттєву роль у її житті. Вона казала: «Alannah, наша церква — все, що в нас є. З Господа нашого Ісуса Христа сміятися не можна. Він уразить тих, хто завдасть шкоди його пастві».
Мама була однією з найкращих у пастві, і крізь сон дівчина прошепотіла, відчуваючи запах диму: «Стережіться блідого вершника, за яким ідуть смерть і помста».
Ці слова були як чорне причастя на її вустах.
В Ірландії старші люди вірять, що молитва, промовлена біля підніжжя хреста, обов'язково буде почута.
НАСТУПНОГО РАНКУ Я ЗБИРАВСЯ В ЛІКАРНЮ ― ЯК ЗАВЖДИ, НАВІДАТИ КОДІ, ПОДИВИТИСЯ, ЧИ ГОЯТЬСЯ ЙОГО РАНИ, ЧИ НЕ УТВОРЮЮТЬСЯ ПРОЛЕЖНІ. Частина цього візиту — двогодинне чекання. Було ввімкнено новини. Облога російської школи закінчилася жахіттям. За попередніми даними, могло загинути до трьохсот людей, здебільшого діти; показували кадри, де ті намагаються втекти в самій білизні, а терористи по них стріляють. Не витримав і вийшов, чуючи нажахані вигуки людей у почекальні. Потім був репортаж з Іраку: після того як встановили «мир», загинула тисяча американських солдатів. Коли мене покликала медсестра, я з полегшенням пішов туди, де телевізора не чути.
Бадьорий лікар запитав:
— Як почуваєтесь?
Варіанти відповіді:
Відчуваю жах
Пригнічений
У мене похмілля
Як свиня.
Відповів:
— Буває гірше.
Ми підійшли до ліжка Коді, він лежав... як мертвий, кругом трубочки, тільки ледь помітний рух грудей свідчив про життя.
Що це означає?
Лікар ретельно оглянув його, гмукаючи й клацаючи язиком; усе це заповідало жахливий висновок. Нарешті закінчив, щось записав у картку і сказав: