Кімната переді мною загойдалася. Сказане не вкладалось у голові, і я схопився за стінку. Вона підскочила — тепер захвилювалася за мене:
— Джеку! Джеку, що з тобою? — і простягла руку.
Я відмахнувся, віддихався й трохи попустився. Вона відступила, потім запитала:
— Ти казав «його» — це про кого?
У горлі стояв клубок. Нарешті я спромігся:
— Коді помер. Так, отой шмаркач, який в оце все вліз, і знаєш що? Тобі сподобається: його рідня не хоче, щоб я приходив на похорон. Отакі пироги з кошенятами.
Вона знову впала на диван і сказала:
— Вийди і купи мені випити, чуєш.
І, блін, чом би й ні?
Світ зовсім схибнувся, так що в цьому була певна вивернута ірландська логіка. Я сказав бадьорим, святковим тоном:
— Ага, щас принесу. Посидь тут трошки, відпочинь, а я вийду, чогось побухати нарию.
Продавець в алкогольному мене знав, а я навалив повний кошик горілки, коктейлів, «Джеймісона», і він стривожено витріщався. Я додав ще горішків і чипсів, запитав:
— Скільки з мене?
Він знав, що я довгенько сидів у зав’язці, і вже щось зібрався був сказати, але я так зиркнув, що йому негайно перехотілося: я б його за барки через касу вхопив. Продавець мовчки пробив товар. Розраховуючись, я спитав:
— А правда гарно, що я не палю?
Він змовчав.
Така от фігня.
Задзвонив мобільний. Я витяг його з кишені. Вуха підводили (а що не підводило?), але все-таки розчув:
— Джеку, це Ойн Гітон.
Голос у нього був п’яний.
— Якого хера тобі треба?
Він так ахнув від несподіванки, що я навіть почув, і сказав:
— Я знайшов собакокрадів.
Господи Ісусе!
Собаки? Зараз?
Я сказав:
— І що, тобі зразу медаль дати? Спробуй пригадати, що ти служив у ґардах. Візьми ініціативу, розплутай цю хрінь.
У його голосі була якась така нотка, яку мені варто було б розпізнати. Він сказав:
— Але, Джеку...
Я не дав договорити:
— І постарайся хабарів не брати, окей? За це ж тебе виперли?
Я повернувся на хату й гучно поставив торбу з бухлом на стіл:
— Не знав, що взяти краще, то набрав усього.
Вона невизначено махнула рукою, тож я відкрив горілку, налив таку кількість, яка здавалася мені нешкідливою для здоров’я, зміксував коктейль і дав їй. Рідж схопила — і залпом видула пів склянки, зітхнула. Чесне слово, аж у своєму шлунку те саме відчув. Сам пішов на кухню, заварив кави, взяв дві Стюартові таблетки й запив водою.
Дивна грань залежності: хоча й знаєш, що таблетки тобі справді допоможуть, заспокоять, але ти б радо проміняв їх на миттєвий спалах, на скороминущу, пекучу радість від чарки алкоголю.
Пішов до Рідж, сів навпроти й запитав:
— А коли вбили дівчину?
Вона дивилася в склянку, вже порожню, з тим виразом, який я не раз помічав за собою: де ж воно поділося? Мертвим, монотонним голосом пояснила:
— Я чергувала дві доби. Чула, медик казав, «палала, як смолоскип» — от саме таким словом, наче в американському кіно.
Другий раз я їй не наливав. Своє зробив. Хоче набратися до непритомності — хай сама. Сказав:
— Отже, очевидно, хтось налаштований саме проти цієї родини. Але, за нашими даними, там не йдеться ні про наркотики, ні про вендету.
І тут мені сяйнуло:
— А про другого брата ти щось дізналася?
Вона витягла свій записник — важкий, здоровий, я сам такий носив, коли в ґардах був. Відчув укол жалю за минулим. Писала вона швидко й недбало. Сказала:
— Так, його звати Рорі. Він у Лондоні, але поки що ми не змогли зв’язатися з ним.
Я нахилявся до неї, а вона раптом відсахнулася:
— Чого ти до мене хилишся? Оглух чи що?
Я вирішив, що цим наразі з нею ділитися ні до чого.
Тепер вона підвелася. Стала застібати піджак, сказала:
— Ми цим займемося.
Я попередив:
— Може, ти б поспала? Я про те, що коли вони горілку внюхають, не діло буде.
На обличчі в неї була написана чиста злість, і вона сказала:
— Та ну їх нахер.
Тепер вона мені значно більше подобалася. Я показав на бухло:
— Що мені з оцим робити?
Очі в неї стали як вугіль:
— Та щось придумаєш.
Тепер вона подобалася мені менше.
Перехрестиш мене — вб’ю.
Старовинна ґолвейська погроза
ДІВЧИНА ТОРКАЛАСЯ ПАЛЬЦЯМИ СРІБНОГО ХРЕСТИКА НА ШИЇ. Вона знала: ні батько, ні брат не розуміють, що означав хрест для неї та її матері.
Мати була ревною ірландською католичкою, а шлюб з англійцем тільки посилив її пристрасть. Знову і знову вона казала дочці: «Христос помер на хресті за наші гріхи, і світ тебе теж розіпне, якщо дозволиш».