Це розжарює до білого. Це як крижаний опік. (Якщо виходить не занадто ірландський опис.) Психіка вся електризується, зосереджується... та бля, просто все решта зникає, як не було. Сплеск підіймається від того, що зараз почнеться справжня бійка, — це наче той подвійний «Джеймісон», якого довго собі не дозволяв, а тут хапаєш склянку, залпом випиваєш і ждеш, коли шарахне.
А цей ідіота кусок заіржав і сказав:
— Тікаєш, гівно боязке. Ти що, шмата, тільки на те й здатний? Я тобі зараз таке влаштую — своїх не впізнаєш!
Молодець.
На тому бесіду було скінчено.
Є таке старе прислів’я: «Закон — у судах, справедливість — у провулках». Я завернув у провулок, а він побіг за мною:
— Стій!
Я схилився і вдарив лівим ліктем — влучив по нирках: злющий удар; він судомно ковтнув повітря. Тоді я розвернувся і з маху копнув його по правому коліну. По дорозі до землі підхопив його на кулак, зламавши ніс, — почув, як піддалася кістка. Потім випростався, відступив, даючи йому зрозуміти, що це тільки прелюдія. Я тільки розходився, весь гнів здіймався на повний зріст, і Господи, я радо передчував те, що я зроблю з цим покидьком далі.
Він прогугнив:
— Ти мені носа зламав. Навіщо?
У нього було довге жирне волосся — у такому щось водиться, і то нехороше. Я схопив його за патли і вдарив головою об стіну, почув тихий хрускіт.
— Бачиш зірочки? Побачиш і ще довго будеш бачити!
Він здійняв руку й простогнав:
— Добре, годі, я вже все.
Вже все?
Я схилився до нього й повторив за ним:
— Вже все? Жартуєш? Ми ще навіть не почали. Це тільки анонс розваги.
І тоді я почав бити його системно й методично, застосовуючи кожен брудний прийом, якого навчився в ґардах і на вулиці; коли закінчив, то весь обливався потом. По руках текла кров, зуби боліли від зціплення.
Я подивився на безформну купу на землі й пішов. А потім — будемо вважати, суто від своєї лихої природи — зупинився, підійшов, двічі копнув його в голову черевиком і сказав:
— Отепер ми вже все.
У квартирі я зірвав із себе пальто. Зазвичай такий епізод передусім треба було запити великою склянкою «Джеймісона». Я випив дві таблетки від Стюарта, заварив чаю, додав туди цукру від шоку і подивився на руки. З руками кепсько. На лівій було видно здебільшого кров і садна. Тут допоможе крижана вода. З правою — серйозніше. Можливо, я поламав пальці, подумалося. Уже ламав раніше, так що ця пісня була мені знайома.
Спробував зробити якусь шину, але не виходило обв’язати її навколо руки, а поки шукав підручні матеріали, знайшов візитівку.
Джина де Сантіо
І внизу — телефони.
Як там вона казала? Якщо буде потрібна допомога? От і подивимося, чи вона не свистіла.
Я тяжко набрав її номер, почекав і почув:
— Sì?
Вирішив узяти бика за роги:
— Це Джек Тейлор. Ви дали мені свою картку в лікарні й сказали дзвонити, якщо буде потрібна допомога?
Я помітив, що в неї сонний голос, — ну детектив я чи ні? Вона на кілька секунд замислилась і сказала:
— А, так, містере Тейлор. Не чекала, що ви зателефонуєте.
Я вже зібрався відказати: «То якого хріна візитівку давали?» Але сказав:
— От зараз мені потрібна допомога.
На мій подив, вона відповіла:
— Я прийду.
Життя — чи пак люди — щойно втрачаєш надії на все це лайно довкола, вони тебе дивують. Мабуть, саме тому я й далі вранці встаю. Я назвав адресу і попросив:
— Принесіть чогось такого... в мене кістки поламані.
Може, задумається.
Так і було, а потім вона сказала:
— За двадцять хвилин буду.
Отакої.
До її появи Стюартові таблетки вже подіяли. Жінка просто світилась, і я відчув щось таке, чого давно зі мною не бувало. Якесь хвилювання.
От блін.
На ній був старий світшот з логотипом «Trinity», поношені джинси, кросівки й бежевий дощовик. Волосся відкинула назад, і вигляд у неї був чарівно розхристаний.
— Я справді вдячний, що ви прийшли, при тому що навіть зі мною не знайомі.
Вона роззиралася по хаті, як може тільки жінка. Не зовсім критично, хоча не без того, але радше оцінюючи все, не минаючи жодної деталі. Її очі на мить зупинилися на шторах, і я зрозумів, що вона подумала: «А коли ж їх прали, цікаво?»
Чоловіки при цьому думають: «А випити тут є?»
При ній була невелика валізка з усіма ознаками активного використання.
Джина сказала:
— Можливо, я знаю вас краще, ніж вам здається. Маю ступінь доктора, але здебільшого працюю терапевткою.
Цей легкий акцент звучав дуже привабливо — ніби вона виточує правильну вимову.
Я запитав: