Просякнуті потом простирадла, коли прокинувся, це підтвердили. Звична річ.
А поки я спав, з каналу виловили тіло Ойна Гітона. Його собаче розслідування скінчилося.
Якщо носити в кишені хрестик, ніяка біда вас не зачепить.
Ірландський священник у проповіді
Місцевий зауважив: «Проти нього і хресту кишені не допоможе!»
КОЛИ Я ОТЯМИВСЯ, ПЕРШИМ ВІДЧУТТЯМ БУЛО ПОЛЕГШЕННЯ, ЩО НЕ ПИВ. Тоді поглянув на годинник і стривожено виявив, що проспав майже вісімнадцять годин і... хочу їсти.
Права рука пульсувала, але не так болісно, як я очікував. А той, у провулку — як він, цікаво? Я прийняв душ, зробив собі кави, щоб розворушитись, і вдягнув білу сорочку, чисті джинси й твідовий піджак із благодійної крамниці. На ліктях там були шкіряні латки, і якби в мене була люлька, то я б нагадував якогось героя роману Джона Чівера або професора, який переживає не найкращі дні. Голячись, ризикнув поглянути собі в очі у дзеркалі. Вони не виказували в мені вбивцю, але очі рідко це роблять. Усі вбивці й негідники, яких мені випадало зустрічати (а випадало стільки, що на мій вік уже з запасом вистачить), мали дуже приємні очі.
Я трохи послухав новини — там казали про чоловіка, якого знайшли в провулку сильно побитим і відправили в інтенсивну терапію. Чи зітхнув я з полегшенням?
Ні.
Подався надвір, тепер уже звичним маршрутом до верхньої частини площі Ейр — поглянути, як іде ремонт.
Ніяк не йшов.
Завернув у бік центру, пройшов крамницю Фоллера, з жалем у серці поглянув на ряди золотих кладдахських перснів, а тоді перейшов на інший бік і зайшов у торговельний центр на площі Ейр. Там є ресторан, де й нині подають меню серцевого нападу: смажать усілякі яєшні з тоннами холестерину й без нотацій. Я замовив особливий сніданок — добрячий, з усім тим мотлохом, що забиває артерії: смажений бекон, дві сардельки, чорний пудинг, яйце, тости, чайник чаю. Зайняв столик у глибині і майже половину страви з'їв, коли з’явився мій найзліший ворог.
Отець Малахія.
Не став питати, чи можна, просто сів і з осудом спитав: — Де ти був?
Я саме жував другу сардельку, тож відповів десь за секунду. Малахія, даруйте за грубий каламбур, аж димився від злості, бо в ресторані не можна було палити. Він із тих ненормальних, через яких пожежна сигналізація вмикається о третій ночі.
Життя для нього — це просто надокучливі події між цигарками. Він був блідий, як бувають курці, обличчя сильно пооране зморшками, дихав із тихим свистом, майже гудінням.
Я вирішив сказати правду, до чого в церкві не звикли:
— Спав.
Він люто кинув:
— Радше просиплявся!
Я не збирався давати спуску цьому смердюку і сказав: — Я не п’ю.
Він пирхнув. Цей звук вискочив з його ніздрів і не надто тішив вухо, особливо людині, яка саме снідає. Він сказав:
— Ти похорон пропустив. Цього твого друга ховали, а ти навіть не потрудився сраку з ліжка підняти?
Я втримався, не підвищив голосу і налив собі чаю.
— Мене просили не приходити.
Він видав якийсь смішок — радісний?
— Ну, заради всього святого, тебе на похорон не пустили, оце ти красава.
Я відчув, що терпець уривається; але ні, він не виведе мене з рівноваги. Запитав:
— І як пройшло?
— «Як пройшло?» — передражнив він. — Батьки були розчавлені, а бідолашна його сестра — просто вбита горем.
Я здивовано запитав:
— У нього є сестра?
Малахія аж зрадів:
— Боже ж мій, бідний хлопчина працював з тобою, а ти навіть не знав, що в нього є сестра! Чи не типова ситуація для Тейлора, містера Егоїста, містера Клав’я Навсе!
Наростала спокуса заїхати йому в щелепу, щоб аж лупа посипалася.
Він помітив мої перев’язані руки.
— Знову воюєш?
Я пішов легким шляхом:
— Так, мене тут один піп дуже роздратував.
Він підвівся й запитав:
— А ти знаєш, що з каналу виловили тіло отого колишнього ґарда?
— Що?!
— Гітон прізвище. Отакий пияк, як ти. Зробив світові послугу і втопився.
Я намагався вкласти це в голову, а він додав:
— Тільки собаку нічого було з собою брати — оце був дивний номер.
— Собаку?!
— Цей паскудник собі до живота собаку прив’язав. Ну який збоченець може зробити таке з одним із найдобріших Божих створінь?
Оце я вирішив тримати себе в руках називається: Малахія дістав мене з усіх можливих боків. Я не мав і тіні сумніву: в тій смерті винен я. Ця справа з собаками здавалася такою банальною. А тепер виявилася зовсім не такою, і в мене не було й гадки, що за чортівня відбувається.
Наступні кілька годин я обходив паби, букмекерські контори та інші місця, куди вчащав Ойн Гітон, і довідався, що у вечір смерті він прямував на склад на Фазер-Ґріффін-роуд. Одному з приятелів розказав, що ось-ось розкриє велику злочинну схему.