— Я вас не знаю. Ідіть нахер.
Погляд у неї був сталевий. Нескладно уявити, що ця дівчина могла накоїти. Я дозволив собі посміхнутися ширше, роззирнувся цвинтарем:
— Дуже гарний вислів на кладовищі, але бачиш — оці люди, кладдахці, дуже згуртовані і мене знають. А ти, по-перше, англійка. По-друге, якщо я їм зараз скажу, що ти вбила їхню кровиночку, тебе на шматки розірвуть.
Ґейл ризикнула роззирнутись — і, безумовно, дехто з чоловіків позирав на неї вороже, без краплі теплоти. Вона спробувала відмахнутися:
— Блефуєте.
Я показав руки:
— А ти перевір.
Схопив її за руку й сказав:
— Будемо вважати це знаком згоди.
Я бачив, що вона хотіла б відбиватись, але добре відчувала загальну атмосферу й випробовувати її не бажала. Лише сказала якомога викличніше:
— Я за каву платити не буду.
Я кивнув, демонструючи свою притомність:
— Звісно. А от за все решту заплатиш. Це не обіцянка, а гарантія.
На кладдахському розі була маленька кав’яренька, без викрутасів. Там не варили ні всіляких лате, ні авторських напоїв, а запарювали здорові кавники дійсно міцної кави, а не подобається — йдіть лісом. Ми зайшли, поскидали промоклі пальта, сіли, прийшла жіночка під сімдесят і запитала:
— Дві кави?
Я кивнув.
Ґейл запитала:
— А яблучний пиріг у вас є?
Що, з самого ранку?
От і думай, що в неї в голові. Мабуть, це тому, що вона англійка.
Вона подивилася на мене і на мить перетворилася просто на юну дівчинку, майже наївне дитя.
— Дуже люблю яблучний пиріг.
Мимолітний натяк на її милу природу — і чорна маска повернулася.
Принесли і каву, і пиріг, щедро прикрашений вершками, а жіночка сказала:
— Така мила дівчина заслуговує на смачненьке.
Еге, мила дівчина... розіп’яла хлопця і спалила його сестру. Ґейл кинулася наминати пиріг і, прожувавши, сказала:
— Я б запропонувала й вам, але не дуже вмію ділитися.
Я трохи помовчав і сказав:
— Щось я не дуже здивований.
Доїла вона його моментально, витерла губи на диво ніжним рухом і стала великим ковтками пити каву. Позирнула в куток кав’ярні, наче щось там помітила. Воно додало їй сміливості. Вона швидко подивилася на мене і грубо тикнула:
— То що тобі треба, козлино?
Зміна разюча: ось вона крихка ляля — а за мить психопатка.
Я уважно придивився до її обличчя. Мабуть, колись вона була красива, але жирний макіяж і жорстко стиснуті зуби це нейтралізували. Особливо цікаві в Ґейл були очі. У буквальному розумінні «лихого ока» не буває, але, чорт, вона була до такого дуже близька. Вона випромінювала енергію, як горно дихає жаром, і ця енергія вся була зла. Я трохи відсунувся назад. Якщо сидіти занадто близько до чистого зла, можна заразитися.
Я запитав:
— А який наступний пункт? Старший брат не з’явився — що будеш робити тим часом, чекаючи його? Тепер ти ввійшла у смак — я про вбивство людей. Навряд чи ти зможеш зупинитись, і знаєш що? Ти й не захочеш.
Здається, це її повеселило. Вона уважно дивилася на мене лихими очима, тільки плечима стенула:
— Ти про мене нічого не знаєш.
Я пошкодував, що не маю закурити: момент був саме той.
— А що тут знати? Ти садистка, стерва і боягузка, яка полює на слабших. Думаєш, мати б тобою пишалася? Та вона би плюнула тобі межи очі.
І — зблиск в очах: я на мить побачив смертельно небезпечну потвору. Вона нахилилася ближче й просичала:
— Паскудо, не вплутуй сюди мою маму, ясно!
Я ковтнув кави і сказав:
— Твоя мама не може бути сюди вплутана; це робиш ти сама, бо від цього кайфуєш.
Тоді вся її поза раптово змінилась, стала томною й лінивою. Ґейл подивилася в майже порожню чашку і сказала:
— Хочу ще кави.
Якщо надумала задрочувати, то хай спробує переграти мене на моєму полі. Я сказав:
— Сама візьмеш.
Вона не стала цього робити, замислилася, сказала:
— Було дуже цікаво, але знаєш що? У тебе нема доказів. Якби ти щось міг зробити, то мене б уже заарештував. Це все порожнє пиздіння.
Крити мені не було чим.
— Справедливість — не тільки в суді, — сказав я.
Їй це дуже сподобалося, вона запитала:
— Гадаєш, ти можеш щось зі мною зробити, ти, старий гусь? У тебе слуховий апарат, ти кульгаєш, ти власний хер без мапи не знайдеш.
Чи то я сам такий нахабний, чи набрався духу, попустивши отого типа на складі, чи від Ґейл її вірусом заразився — але раптом вирішив убити двох зайців. Мені це сяйнуло ні з того ні з сього — і, мабуть, найгірші речі саме так і стаються, від миттєвого нападу злості.
Я сказав:
— А тобі варто боятися не мене.
Вона дуже уважно подивилася на мене й запитала, що це я маю на увазі.