Вона нікому цього не розказувала, тулила це відчуття до серця, мов найм’якшу тканину, мов той ірландський льон, який так цінувала мама. Речі з нього виймалися при особливих нагодах, використовувалися з любов’ю та обережністю, а потім ховалися назад у скриню, і мама з м’якою ірландською вимовою казала: «Колись це буде твоє, alannah».
Alannah — дитя моє — то було перше ірландське слово, яке по-справжньому щось для неї означало.
Дівчина озирнула кімнату: дешеві шпалери починали відставати під стелею, вузька смужка килима ледве закривала підлогу, а вікна давно пора помити. Мама ніколи б до такого їх не довела — у неї б ці вікна так і сяяли.
Біля дверей висів хрест — важкий, різьблений вручну: обличчя Христа схематично передає муки, у руках і ногах чітко видно цвяхи. Думка перекинулася до тієї іншої фігури, і вона на якийсь час затримала в уяві цей образ. Він закарбувався в пам’яті, як обіцянка, дана матері, — і по-своєму дівчина її виконала. Проте ще лишалося стільки роботи.
І тут вона всміхнулася. Це була мамина мантра:
«Стільки роботи!»
Їй було років шість, і мама вирішила зробити в домі генеральне прибирання. «Від гори до низу».
Дитині це чомусь здалося кумедним, і вона розсміялась, і мама теж стала сміятись, і вони так і стояли обійнявшись і веселилися, наче виграли в лотерею.
Відсміявшись, мама подивилася просто їй в очі і спитала: «Знаєш, як я тебе люблю?»
І вона, на повний мамин захват, відказала: «Від гори до низу!»
Дівчина відчула, що очі наповнюються сльозами; вона різко зупинилася й почала ходити туди-сюди потертим килимом. Зосередилася на тому, що треба робити далі. Була переконана, що не просто воно буде зроблене, а зроблене до крику, такого, як мовчазний зойк Христа на різьбленому вручну розп’ятті.
Вона продовжила мугикати, а деталі тим часом почали набувати форми.
Як з хреста знятий
У ТОРГОВЕЛЬНОМУ ЦЕНТРІ НА ПЛОЩІ ЕЙР Є КАВ'ЯРНЯ: СТОЛИКИ СТОЯТЬ ПРОСТО В ГАЛЕРЕЇ.
Площа й далі перебувала в муках великих ремонтно-реставраційних робіт, і, як завжди, з їх завершенням спізнювалися на два роки. Дорогою до центру я на мить зупинився біля місця, де був «Одвірок Брауна», але його, як і статую старого Патріка О’Коннора, прибрали. Пообіцяли відреставрувати те і те, але повірили, мабуть, людей троє на все місто. Колись на площі стояв пам’ятник лордові Кленрікарду. Метафора нашої історії: гроші на статую зібрали з пожильців його будинків — і чи маю я додавати, що примусово? Батько розповідав, які гуляння були, коли в 1922 році пам’ятник повалили. Розбили на друзки, а постамент використали для О’Коннора.
Якщо поглянути просто на другий кінець площі — буде видно готель «Great Southern», хоча він не такий великий, як можна подумати з назви. Дорогий, звісно, ну а що не дороге? За новими дослідженнями, жити в Нью-Йорку дешевше. Я нині перебуваю там, де в моєму дитинстві стояли на сторожі дві гармати, і весь парк був обгороджений поруччям, якого зараз і сліду немає.
І були ярмарки.
Кажемо «ярмарок у Ґолвеї» — розуміємо ярмарок на площі Ейр. Дійство розпочиналося годині о четвертій ранку. Дістатися на таке треба рано.
Діставалися.
Корів, биків, телят, овець, свиней, коней проводили містом з різним ступенем гордощів і хитрощів. Ну а найдужче вигравали паби, які жваво бралися нагодувати всі ці юрми. Звісно, отримував своє і банк — «Банк Ірландії», у мене за спиною, зараз масивна будівля; без сумніву, він розпочав своє існування в ті кращі часи.
На площі Ейр і сьогодні не без торгівлі, тільки тепер це дур, жінки, паспорти і, звісно, бухло.
Я зітхнув від незглибимої втрати, пройшов повз ювелірну крамницю Фоллера й перейшов дорогу, щоб потрапити власне в центр. Став на ескалатор, що нас опускає — в усіх значеннях слова, — і пішов до кав’ярні ярусом нижче.
Сидиш, підкріпляєшся, спостерігаєш за туристами. Цього року їх обмаль: бояться літати, терористів, підвищення цін.
У вікнах крамниць написи «РОЗПРОДАЖ» — знак відчаю й занепаду нашої економіки. Наш «кельтський тигр» порикав майже вісім років, і ми як сир у маслі покачалися. Ну а тепер пішло вниз: не годували тварюку — то він, собака, і здох.
Узяв собі лате, шматок листкового пирога, якого не торкнувся, й «Irish Independent». На Олімпіаді ми виступили кепсько — чи не найгірше в історії. Наша найкраща, наша зірка Соня О’Саллівен прийшла останньою. Хочете бачити різницю між старими добрими Штатами і нами? Один з наших спортсменів прийшов одинадцятим, і ми дуже раділи, що він побив особистий рекорд. А американський плавець, який здобув четверте золото, засмутився, що не повторить досягнення Марка Спітца. На самому початку Ігор по ірландській команді вдарив допінговий скандал. Винний сказав, що сподівається попрацювати з антидопінговими комісіями, коли мине його дворічна дискваліфікація. І ми йому аплодували. Бляха, це тільки я з глузду з’їжджаю чи вся країна? Релігія, хоч яка важка її рука, століттями створювала баласт, не даючи потоку відчаю підхопити нас. В’язнучи в дедалі більшій ганьбі, люди вже не надто довіряють духовенству, котре здебільшого дає поживу для таблоїдів. Мабуть, це пояснює те, що в кожного новоявленого культу в місті з’являється своя група прибічників. Навіть у саєнтологів офіс є. Том Круз може з’явитися з дня на день.