— Правду кажучи, Тейлоре, нам думалося, що ви не завдавали собі праці щось робити.
Склад згорів дотла, потопельника з каналу виловили — страшно подумати, що було б, якби я «завдав собі праці».
Я сказав:
— Не хотів до вас приходити без новин.
На обличчі його був написаний абсолютний скепсис, і в мені наростало бажання змахнути з нього цю посмішку.
Професор мотнув головою, мовляв, усяких ми шахраїв бачили, а ти доволі жалюгідної породи. Що й підтвердив словесно:
— Ви, треба думати, прийшли по платню.
От якраз про це я й не думав; але не встиг якось зреагувати на його слова, як він додав:
— Ви думаєте, якщо справу розкрито, то що? Можете прийти в темпі вальсу й вимагати платню? Я не вчора народився, Тейлоре.
Як розкрито?
Я повторив:
— Розкрито? Про що ви говорите?
— Справу розкрито, а детектив-ас Тейлор навіть не знає про це, — глузував він. — Гадаю, вам час поміркувати про зміну сфери діяльності, тут вам дещо бракує швидкості.
Побачивши моє обличчя, він зрозумів, що я справді нічого про це не знаю, і демонстративно-поблажливо мовив:
— Банда підлітків ловила собак, вела на пустир за лікарнею, поливала бензином і дивилася, наскільки далеко вони можуть забігти, доки... як би це сказати... згорять?
— О Боже.
Він потер руки, наче мив їх, і сказав:
— Навряд чи Бог якось із цим пов’язаний — хіба що тим, що це накликає Його великий гнів.
В останніх словах прозвучало відлуння фундаменталізму, від якого поза шкірою пробіг холодок.
— Про це в газетах не писали, і в новинах я такого не чув.
Тепер усміхнувся він, і в очах у нього з’явився маніякальний збуджений блиск, а на губі — кілька крапель слини.
— Влада надто зайнята для таких буденних речей, як зникнення собак. Та ви й самі не вважали це вартим вашого часу, навіть лінивої спроби щось перевірити не зробили. Світ котиться в пекло, Тейлоре. Якби ви достатній час походили тверезим, ви б, мабуть, помітили.
Я стискав кулаки, стримувався, щоб не кинутися на нього через стіл.
Він продовжив:
— Отже, ми почали активніше діяти як варта району — і, сказати б, конкретно ці підлітки вже не будуть красти собак, та й будь-що інше, певний час. Потрібно уточнювати?
Від самовдоволеності він тільки що не світився. Я сказав:
— Це самосуд, от що це таке.
Він встав. Аудієнцію було закінчено.
— Тейлоре, ми — це те, що потрібно місту, громадяни дії.
Збита з нього пиху можна було хіба що надававши йому по шиї. Я сказав:
— У Куклукс-клану подібна риторика. Ви ще не наряджаєтеся в простирадла?
Він поглянув на мене з абсолютною зневагою:
— Прощавайте, Тейлоре, і дозвольте додати: в цьому районі вам не раді, ми цінуємо свій пристойний і респектабельний імідж.
Цей козел ще й погрожує. Я запитав:
— А то що — громадяни будуть діяти?
Він відчинив двері і сказав:
— Сприймайте це як дружнє попередження.
— Чорт забирай, я ходитиму де захочу, а якщо ви надумаєте з цього приводу якось діяти, то запасайтеся чимось серйознішим за простирадла, друже.
Я пішов до каналу, відчуваючи в роті жовч, а на душі — досаду, що бодай разок йому не врізав. У голові шумував вир. Підприємство Кінга спалили дотла, Ойна Гітона втопили в каналі. Чому?
Підійшла жінка зі скринькою, яка продавала прапорці, збираючи на допомогу безхатькам.
— Чи бажаєте допомогти бідним?
Я пошукав грошей, сунув у скриньку двадцятку і сказав:
— Формулювання неправильне.
Вона подивилася на мене.
— Перепрошую?
— «Бідним». З надійних джерел мені відомо, що їх називають знедоленими.
Вона швидко пішла з моєю двадцяткою.
Я повернувся до тих місць, куди вчащав Ойн Гітон, і намагався зрозуміти, що ж із ним, в лихої години, сталось. Обійшов брудні паби, зачухані букмекерські контори, і виявив коли не скарб, то бодай зачіпку в Офісі соціального забезпечення: там якийсь чоловік розповів мені, що Гітон жив зі своєю матір’ю, і коли вже хтось його знав — це вона.
Мешкала вона в Боерморі, в одному з нечисленних старих будиночків, не перетворених на таунхауси. Оригінальна модель: кімната вгорі — кімната внизу, там раніше був ряд таких стандартних. При будинку був доглянутий садок, фасад недавно пофарбували.
Я постукав, відчинила мініатюрна жіночка, зігнута навпіл старістю й бідністю. Одяг бездоганно чистий, наче його випрали в пральні Святої Магдалини. Від спогаду про те місце мене пересмикнуло.
— Місіс Гітон, вибачте, що потурбував, я був другом Ойна.