А я йшов.
Істинна релігія повинна вчити про велич, про мізерію, будити шану і зневагу до себе, любов і ненависть.
Паскаль
«Думки», 494
КІЛЬКА ДНІВ ПО TOMУ Я СЛУХАВ РАНКОВІ НОВИНИ, І ТАМ ПОВІДОМЛЯЛИ ПРО СМЕРТЬ ГРОМАДЯНИНА БРИТАНІЇ. Говорили, що в нього відірвався тромб, але чоловік загинув до прибуття в лікарню. Поліція намагається зв’язатися з його сином і дочкою, які, наскільки відомо, мешкали з ним.
Що за хрінь?
Шон вшився?
Ґейл не повернулася?
Чорті-що.
Я спробував зателефонувати Стюартові, але в нього був вимкнений мобільник.
У голові промайнув жахливий здогад.
А раптом Стюарт був занадто впевнений у собі і Ґейл його пристукнула?
О Господи.
Досвід у неї, безумовно, був. І, як істинна хижачка, вона добре відчувала небезпеку. Я вирішив сходити до Стюарта додому... аж тут хтось гучно постукав у мої двері. Я завагався, взяв пістолет, сунув за пояс. Відімкнув.
Рідж.
Дуже розбурхана Рідж, яка з порога запитала:
— Що відбувається?
Проштовхалася повз мене, стала посеред кімнати руки в боки — вся поза говорила про те, що вона зараз почне звинувачувати.
Я зачинив двері, розвернувся до неї й запитав:
— Ти не могла б говорити неголосно?
Не могла.
Сказала:
— З Мітчеллом стався смертельний серцевий напад, а потім на пляжі знаходять молоду жінку років двадцяти з чимось — за всіма ознаками, самогубство.
Мені довелося сісти.
Ґейл?
Пістолет впирався в ребра, я його дістав, поклав на стіл.
Рідж витріщилася на нього, не вірячи своїм очам. За кілька секунд промовила:
— Ти відчиняєш двері, озброївшись? На кого ти чекав?! Я спробував подивитися на ситуацію з іншого боку.
— Свідків Єгови чи мормонів, ніколи не знаєш, хто з них хто.
Вона глянула на мене так, наче ось-ось вдарить.
— Ти вважаєш, що можеш відбутися жартом? Ти влип по саму сраку. Я тебе знаю — видно всі ознаки фіаско Тейлора.
Раптом я відчув себе дуже втомленим. Уже бачив, як це все можна сприйняти: з батьком стався серцевий напад, а вбита горем дочка йде і топиться. Цілком правдоподібно.
Сказав:
— Ти ж мені сама казала, що на ту сім’ю доказів не знайти, то я й відійшов убік.
Рідж була така зла, що навіть не знала, що зі мною зробити, і просичала:
— Та ти все життя тільки це й робиш!
Я хотів, щоб вона пішла й дала мені змогу подумати. Сказав:
— Здається, я нарешті почав учитися.
Вона простягла руку по пістолет, але я її майже випередив.
— Тобі цього не треба.
Цілу хвилину ми вдвох тримали «ґлок», а потім вона його випустила й сказала:
— Позбудься його. Пістолети ніколи не вписувалися в твою діяльність, а якщо тебе з ним спіймають, я не зможу тебе захистити.
І мене це зворушило — вона так і сказала: «Я не зможу тебе захистити».
Я боявся спитати про аналізи. Якщо в неї є результат, чи готовий я прийняти найгірший варіант? Якусь мить ми стояли й хвилювалися одне за одного з різних причин, але жахлива прірва збоченської впертості не давала дотягтись одне до одного, перекинути міст. Я спробував пояснити, що кілька днів тому Ґейл вдерлася до мене і я відчував, що потребую власного захисту.
Рідж над цим замислилася.
— Але ж ти не стрілець. Це не твоє, Джеку.
Ми були довго знайомі, але про деякі сфери мого життя вона не знала, про деякі вчинки теж — вона б їх не зрозуміла, а я б їй, безумовно, такого не розповів.
Я погодився, що треба позбутися зброї, а тоді запитав:
— Щось чути про результати?
Її обличчя ледве не витяглось, але вона опанувала себе.
— Ні, ще ні. Ох і дістає ж чекання. Щоразу, коли приходить пошта, гадаєш, чи нема там листа, який змінить усе твоє життя.
Я сказав таке, чого й сам не очікував, ще й американським тоном, аби розрядити ситуацію:
— Я тебе захищатиму.
І, Христом-Богом клянуся, подумав, що вона зараз розплачеться.
Але Рідж пішла до дверей і сказала:
— Я знаю, Джеку.
Я пішов до церкви.
Якщо ви католик, то вам з дитинства прищеплювали уявлення про церкву як святе, захищене місце. З огляду на всі скандали, які спалахнули останнім часом, вона стає меншою мірою тихим пристановищем і більшою — черевом потвори. Я зайшов туди сховатися від дощу. Ішов повз собор, коли небеса розверзлися. Не якийсь там ірландський дощичок, а повномасштабна катастрофа біблійних масштабів, від якої моментально промокаєш до нитки. Бічні двері були замкнені — дуже привітно, — а коли я дістався до головного входу, то вже був як хлющ і бурмотів під ніс: «Лайно і цибуля!»
Це літературна алюзія, улюблений вираз Джеймса Джойса, от правда не брешу.
Я занурив пальці в чашу зі святою водою. Вона була суха, хто б подумав — певне, в цьому така собі церковна іронія.