Я відпустив його, відступив і запитав:
— Що?
Він поправив одяг, прихилився до стіни.
— Тобі дуже треба перевіряти факти, Джеку. Уночі в неділю я був на ретриті в Лімерику з п’ятдесятьма людьми.
Я не знав, що й думати.
— Це було самогубство? Чи хтось їй допоміг?
Він відійшов від стіни й знову сів у свій гребучий лотос.
— Ти детектив, то й... розслідуй.
Я зовсім розгубився.
— Не знаю, що й думати.
Він усміхнувся і сказав:
— Для багатьох це і є істинний початок.
Я швидко пішов геть, доки чогось йому справді не заподіяв.
Mysterium iniquitatis.
Таїна зла.
Святий Павло
МЕНІ ТРЕБА БУЛО З КИМОСЬ ПОГОВОРИТИ, СПРОБУВАТИ РОЗІБРАТИСЯ, ЩО ВЗАГАЛІ ВІДБУВАЄТЬСЯ.
Джина має досвід у психології, тож я зателефонував їй. Складалося враження, що вона просто щаслива мене чути. Мене приголомшило від того, що комусь може бути приємно почути мій голос. Я трохи пом'явся, нарешті вимучив із себе запрошення на вечерю, домовилися про зустріч у новому мексиканському ресторані, в який їй не терпілося сходити.
Що я знаю взагалі про мексиканську їжу? — дорікав я потім собі. Та ну нафіг, не жерти ж я туди йду.
За годину до зустрічі я нервувався, серце калатало як шалене. Це що, виходить... якесь побачення?
Як же там, блін, поводитися, при тому ще й тверезому? Так давно в мене подібного не бувало, що я вже зовсім забув весь ритуал. А коли все-таки йшов на побачення, то вдома вихиляв кілька чарок «Джеймісона», і мені вже було по барабану, прийде жінка чи ні. До завершення вечора більшість жінок шкодували, що прийшли.
Вдягнув піджак, коричневі широкі штани, зручні туфлі. «Зручні» — читай старі. Подумав, чи в’язати краватку, і врешті зупинився на відкритій шиї: невимушено, зате круто. Поглянув у дзеркало. Нагадував якогось пройду, що торгує нерухомістю в Іспанії.
Ресторан стояв на Кірванслейн, від Квей-стріт кухлем докинути. Долоні пітніли. Джина чекала біля ресторану в темному жакеті, спідниці й на високих підборах, вигляд приголомшливий. Волосся зібрала, показуючи сильні риси обличчя. Я у своєму прикиді почувався зовсім ні в сих ні в тих. Вона поцілувала мене в щоку й сказала, що вигляд у мене чудовий. Мені захотілося підскочити і втекти.
Метрдотель сказав, що нам треба почекати десять хвилин, і поцікавився, чи не принести коктейлів. Та відро неси, друзяко!
Ми розташувались у лаунжі. Джина замовила собі вермут із содовою, а я, так, пепсі. Рок-н-рол. Джина обдивилася білі тиньковані стіни, кактуси, картини з краєвидами старого Мехіко і сказала, що все дуже автентичне. Поряд якась парочка глушила чорну текілу, з отим фокусом із сіллю й лимоном, і розважалася на повну. Я почувався якимсь попом — мабуть, гірше мені тут і бути не могло.
Принесли напої, ми цокнулися. Джина сказала:
— Рада тебе бачити, Джеку.
Я хотів скоротити ці реверанси:
— Послухай, мені просто треба навантажити тобі мозок — можна, ми просто це зробимо? Забудь оці всі дурні ввічливості, а тоді я зможу піти додому, сам.
Мене дуже нервувало те, що вона мене приваблює більше, ніж я очікував. І що з цим робити, ані чарки не випивши, я уявлення не мав. Дуже поспішав, тому запитав її про роботу, і вона невимушено стала про неї говорити. Я намагався виявляти зацікавленість. У вухах дзенькала пляшка з текілою, і я починав злитися. Та скільки вже, бляха, разів ці свині собі наливають? Вони що, вечеряти не збираються?
Потім я почув питання Джини:
— Це для тебе дуже важко?
Що?
Я поблажливо всміхнувся, готовий прийняти свою долю, якою б вона не була.
— Спілкування без алкоголю — це для тебе жахливо?
Співчуття — тільки цього мені, бляха, не вистачало. Просто чудово.
Я збрехав:
— Ні, все не так погано.
Прийшов офіціант, сказав, що наш столик готовий, і не дав їй відповісти.
Я залишив вибір страв Джині — і вона вибрала енчи-ладас, фрітос, тапас і багато соусів з дуже гострими приправами. Замовила собі келих вина, а мені — мінеральну воду.
Ми їли й вели розмову на нейтральні теми. Їжа, не сумніваюся, була смачна. Джина казала, що просто першокласна, а мені все на смак було як невдача.
Коли тарілки забрали і ми перейшли до кави, вона запитала:
— Про що ти думаєш, Джеку?
Оце й була причина нашої зустрічі, тож я виклав їй усе від початку до кінця. Слухати вона вміла добре, перебила тільки раз — спитала, чи з’явився Шон. Я помітив, що вона зробила тільки один ковток вина. Так, подумав я, оцим алкоголіки й відрізняються. Я б уже третю пляшку закінчував.
От і розберися.
Я не міг.
Коли я все розповів, вона запитала:
— Що тобі потрібно від мене, Джеку?