Я відчув, як серце закалатало.
— Стежив за мною? Навіщо?
— Я зобов’язаний тобі, Джеку, дбав, щоб із тобою нічого не сталося.
Я тихо промовив:
— Не треба за мною стежити, добре?
Я підвівся й поклав на стіл кілька купюр.
Він запитав:
— Що, вода холодна?
Я завмер. Знов оця повна тиша, а потім на думці — і так, на серці, — з’явилася Рідж.
Я вийшов.
Прошепотів собі: «Не думай, просто йди».
Біля вітрини «Body Shop» стояв музикант і виконував справді чудову версію «Crazy». Я дослухав до кінця, дістав з кишені монеток, які були, і вкинув йому в шапку.
Він подивився, порахував і обізвався:
— Що це за херня?
Я сказав:
— Усе, що було.
Він розсердився:
— Ви послухали мій виступ наживо — і по-вашому, він стільки коштує?!
Я вольовим зусиллям стримався. Сперечатися з музикантом — собі дорожче. Сказав:
— Бажаю удачі.
Він крикнув:
— Ага, на такі бабки я, напевне, нову машину куплю!
Британський акцент зовсім тут не допоміг.
Ось і відповідь на моє запитання, де подівся старий Ґолвей.
Наступні кілька днів я робив останні приготування до виїзду. Побачився з повіреним, підписав документи на продаж, організував переказ грошей в Америку, коли вони мені прийдуть. Зібрав одну валізу. Сидів у коридорі, дивився на неї, готовий до старту, і вигляд у неї був самотній: рештки розбитого життя.
Пішов на цвинтар попрощатися зі своїми покійниками. Просити вибачення було пізно. Дощ припинився, і на небі то з’являлося, то ховалося — як дражнилося — сонце. Я йшов поміж надгробками, і коли сказав усі жалюгідні слова до тих, кого любив, вирішив навідати могили Марії та її брата, питаючи себе: «Чи я добувся справедливості для них?»
Біля свіжого глиняного горбка стояв молодий чоловік — надзвичайно схожий на Марію. Я підійшов, запитав:
— Рорі?
Він не стрепенувся. Мабуть, після того, що скоїлося з його сім’єю, він уже перетнув межу шоку. Подивився на мене: в очах сльози, на щоках сльози. Зітхнув і спитав:
— Ви з ґардів?
От ірландська печаль.
Я сказав:
— Я був другом твоєї сестри.
Чоловік був зовсім молодий, але все його тіло показувало: вік пов’язаний зовсім не з часом, а з мірою жаху, яку людина пережила.
Я запитав:
— Чому так довго?
Він не мав відповіді, сказав:
— Вам Марія не розповідала, як усе було?
Я точно не знав, що сказати, тому мовив так:
— Хотів би почути це від тебе.
Він кивнув, погоджуючись.
— Про машину, яка збила місіс Мітчелл?
Він мав на увазі те, що запустило всі ці події: жінку збито, водій утік з місця події.
Я сказав:
— Будь мужчиною. Після всього цього хоча б візьми відповідальність на себе.
Він опустив голову:
— Я і взяв. За кермом була моя дівчина, і в неї вже раніше були два збиття, тож я сказав, буцімто машину вів я. А потім утік.
Господи Ісусе.
Я замислився, чи казати йому, що оця брехня коштувала життя його рідним і ще не одній людині. А потім подумав: та ну нафіг, — і пішов геть.
Він крикнув:
— Ви розкажете поліції?
Я не відповів.
***
Вранці перед вильотом я вже збирався вимкнути телефон, аж тут він задзвонив. У мене лишалося трохи часу до таксі на аеропорт, треба було чимось себе зайняти, і я взяв слухавку.
— Джеку?
Рідж.
Я не попрощався з нею.
Я сказав:
— Так?
Вона глибоко вдихнула. Схоже, плакала.
— Джеку, мені потрібна твоя допомога.
Я думав про фільм «Мова ніжності». Про Джека Ніколсона в аеропорту, який усміхається оцією суто своєю усмішкою і каже, що майже встиг утекти.
Я сидів на валізі, серце моє калатало, і вперше в житті я звернувся до неї мовою ніжності:
— Що сталося, сонце?
— Біопсія. Воно злоякісне.
Мабуть, у вікно дуже яскраво світило сонце. Я витер очі, щоки теж були мокрі.
КЕН БРУЕН
Народився 1951 року в Ґолвеї, на заході Ірландії. У Трініті-коледжі Дубліна отримав ступінь доктора філософії. Значну частину життя письменник присвятив подорожам протягом двадцяти п'яти років викладав англійську мову в Південній Африці, Японії та Південній Америці. Через проблеми з законом йому навіть довелося провести деякий час у бразильській в’язниці.
Бруена вважають основоположником нового ірландського нуару — реалістичного, цинічного і щедро приправленого чорним гумором. Популярність письменнику передусім принесли його два найбільші детективні цикли — про колишнього ірландського ґарда Джека Тейлора («Jack Taylor») та про лондонського детектива Бранта («Detective Sergeant Tom Brant and Chief Inspector James Roberts»). За мотивами першого циклу було знято телесеріал, а один з епізодів другого екранізували в Голлівуді з Джейсоном Стейтемом у головній ролі («Blitz», в українському прокаті — «Без компромісів»).