Чоловік на ім’я Енґус допив свою каву й уважно подивився на дівчину своїми м’якими й терпеливими очима. Її вуста спромоглися на спробу посмішки, і вона продовжила:
— Думаю, ви бачили рекламні вивіски про «Безмовну прислугу Смайза»? Якщо ні, то ви — єдина особа, котра цього не бачила. Я не надто багато про це знаю, це якісь механізми, котрі виконують усяку домашню роботу. Знаєте, щось типу: «Натисніть на кнопку — і ось вам непитущий дворецький», «Покрутіть ручку — і маєте десять благочестивих покоївок». Ви мусили бачити цю рекламу. Отож якими б ці механізми не були, та це справжній горщик з грішми і всім цим керує малий шибеник, котрого я знала в Ландбері. Мені, звичайно, приємно, що бідний малий врешті став на ноги, та правда така, що я страшенно боюся: ану ж він з’явиться сюди в будь-яку хвилину й скаже, що пробив собі дорогу в світі, і так воно й є.
— А що ж той інший? — запитав Енґус з упертою терпеливістю.
Лавра Хоуп несподівано піднялася.
— Мій друже, — сказала вона. — Мені видається, що ви — чаклун. Так, ви абсолютно маєте рацію. Від іншого я не отримувала ані рядка, і я й гадки не маю, чи він живий, чи мертвий і де він узагалі. Та саме через нього мене охоплює страх. Саме він постійно переслідує мене. Саме він доводить мене до божевілля. Мені навіть здається, що я вже збожеволіла: інколи відчуваю його присутність там, де його просто не може бути, і чую його голос, хоча він не може зі мною розмовляти.
— Гаразд, люба, — весело відізвався молодий чоловік, — навіть якщо в ньому перебуває сам сатана, він — бита карта, тому що ви про нього розповіли. Божеволіють лише самотні, старі панни. А коли вам видавалося, що ви відчуваєте присутність і чуєте голос вашого косоокого приятеля?
— Я чула сміх Джеймса Велкіна настільки ж виразно, наскільки чую вас, — переконливо відповіла дівчина. — У той час поруч нікого не було, я стояла на розі, ззовні кондитерської, і водночас могла бачити обидві вулиці. Я вже й забула, як він сміється, хоча його сміх настільки ж химерний, як і його косоокість. Я не згадувала про нього майже рік. І це свята правда, що не минуло й кількох секунд, як отримала перший лист від його суперника.
— А може, вам удалося витягнути з цієї примари бодай якийсь звук? — зацікавлено запитав Енґус.
Лавра раптом здригнулася, але відповіла спокійно:
— Так. Як тільки дочитала другий лист від Ізидора Смайза, де він сповіщав про свої успіхи. Відразу після цього я почула, як Велкін сказав: «Однак він ніколи не отримає вас». Промовив це настільки чітко, ніби був у цій кімнаті. Це просто жах. Я, напевно, вже збожеволіла.
— Якби ви й справді збожеволіли, — сказав молодий чоловік, — ви б думали, що ви цілком нормальна. Зрештою, в історії про цього невидимого джентльмена й справді є щось трохи химерне. Але одна голова — добре, а дві — краще. З огляду на вашу скромність я не згадуватиму про інші частини тіла. Якщо ви дозволите мені, здоровому практичному чоловікові, знову принести з вітрини весільний торт…
Він ще говорив, а в цей момент з вулиці почулося вищання гальм авта, що мчало на диявольській швидкості. Через мить малий чоловічок у блискучому циліндрі вже був на порозі.
Енґус, котрий до цих пір тримався доволі весело й просто, аби не псувати власні нерви, занепокоївся через цей раптовий скрип і вийшов із внутрішньої кімнати назустріч новому відвідувачеві. Вистачило погляду, щоб підтвердилися найжахливіші здогадки закоханого. Цей ошатний, але малорослий силует зі шпичастою чорною борідкою, котра зухвало стирчала, розумні схвильовані очі, охайні пальці, що нервово тремтіли, — це був саме той чоловік, котрого йому щойно описала Лавра, Ізидор Смайз. Той самий, котрий колись виробляв фігурки з бананової шкірки й сірникових коробок, Ізидор Смайз, котрий тепер робив мільйони на металевих непитущих дворецьких і благочестивих покоївках. Обоє чоловіків відразу інстинктивно відчули дух володіння й дивилися один на одного з тією холодною допитливою шляхетністю, котра і є душею суперництва.
Однак містер Смайз нічого не сказав про суть цього протистояння, а лише запально промовив:
— Місс Хоуп бачила цю річ на вікні?
— На вікні? — перепитав здивований Енґус.
— Зараз у мене немає часу щось обговорювати, — сказав мільйонер-коротун. — Тут відбувається якась дурня, котру треба з’ясувати.
Він указав своїм полірованим ціпком у бік вітрини, котру містер Енґус недавно спустошив для весільних приготувань. Останній здивовано помітив, що на вікні з боку вулиці приклеєна довга смуга паперу, котрої точно не було кілька хвилин тому, коли він її споглядав. Услід за енергійним Смайзом він вийшов на вулицю й помітив цю смугу завдовжки в півтора ярди, старанно приклеєну до вікна, на ній було з розмахом написано: «Якщо ви вийдете заміж за Смайза, йому — кінець».