Малий автомобіль кулею підлетів до будинку, і з відчинених дверцят вискочив господар, ніби бомбовий снаряд. Він негайно розпитав високого швейцара із сяючою тасьмою і низького двірника в простенькому одязі, чи ніхто не шукав його апартаменти. Його переконали в тому, що ніхто й ніщо не з’являлося відтоді, як він востаннє розпитував про це. Лише тоді він і трохи збентежений Енґус у ліфті миттю доїхали аж на найвищий поверх.
— Увійдіть на хвилинку, — сказав задиханий Смайз. — Я хочу показати вам листи Велкіна. А потім біжіть за ріг і приводьте свого приятеля.
Він натиснув кнопку, сховану в стіні, і двері відчинилися.
Вхід вів у довгу простору приймальню, де були лише виставлені напоказ високі людиноподібні механізми, що стояли з обидвох боків, ніби манекени в кравецькій майстерні. Так само, як і манекени, вони були безголові, як і манекени, мали красиві, надто великі плечі й надмірно округлі груди, та, окрім цього, були подібні на людську постать не більше, ніж будь-який автомат людського зросту на зупинці. В автоматів було два великі гаки замість рук, щоб тримати підноси. Вони були пофарбовані в гороховий, яскраво-червоний або чорний колір, щоб легше їх розрізняти, а загалом це були звичайні автоматичні механізми і навряд чи хтось би захотів дивитися на них двічі. А в цій ситуації тим паче. Між двома рядами цих домашніх манекенів лежало щось цікавіше, аніж усі машини в світі, разом узяті. Це був білий обідраний клапоть паперу, на котрому виднілися каракулі, написані червоним чорнилом, і жвавий винахідник схопив його відразу ж, як тільки відчинив двері. Він без жодного слова віддав записку Енґусу. Червоне чорнило ще не висохло, у записці було написано: «Якщо ви бачилися з нею сьогодні, то я вас уб’ю».
Запанувала коротка тиша, і потім Ізидор Смайз тихо промовив:
— Не маєте бажання випити трохи віскі? Відчуваю, що мені не завадить.
— Дякую, я волів би, щоб тут якнайшвидше з’явився Фламбо, — понуро відповів Енґус. — Як на мене, то справа виглядає дуже серйозно. Я йду й негайно приведу його сюди.
— Ваша правда, — відповів Смайз з дивовижною бадьорістю. — Приведіть його найшвидше, як тільки зможете.
Коли Енґус зачиняв двері, то помітив, як Смайз натиснув кнопку і один із механічних слуг зрушив з місця й ковзнув по заглибленню в підлозі, тримаючи в «руках» піднос із карафкою і сифоном. Енґус відчув якесь занепокоєння, залишаючи малого чоловічка на поталу мертвим слугам, котрі оживають, як тільки зачиняються двері.
Шість сходинок нижче майданчика, на котрому жив Смайз, чоловік у простій сорочці лагодив якесь відро. Енґус зупинився, щоб узяти з чоловіка обіцянку, зміцнену щедрими чайовими, що той ані кроку не ступить, поки він не повернеться з детективом, і не прослідкує за кожним незнайомцем, котрий підніматиметься сходами. Потім Енґус по-молодецьки збіг униз, наказуючи швейцару біля вхідних дверей бути особливо пильним, і довідався, що в будинку немає чорного входу, а це спрощувало обставини. Окрім цього всього, він зловив поліцейського, котрий прогулювався неподалік, і вмовив його стати навпроти входу до будинку й стежити за ним. Врешті Енґус зупинився на хвилинку, купив на пенні смажених каштанів і запитав у торговця, скільки він ще стоятиме в цьому місці.
Продавець каштанів у пальті з піднятим коміром відповів йому, що незабаром почне збиратися, тому що (як йому здається) от-от почне падати сніг. І справді, вечір ставав усе холоднішим, та Енґус, використовуючи всю свою красномовність, упросив продавця каштанів залишитися на цьому місці.
— Грійтеся з допомогою каштанів, — наполегливо попросив Енґус. — Можете з’їсти все, що у вас залишилося, я вам усе компенсую. Якщо дочекаєтеся мене, то отримаєте соверен. А коли я повернуся, то скажете мені, чи до он того будинку, біля котрого стоїть швейцар, не заходив якийсь чоловік, або жінка, або дитина.
І він енергійно рушив уперед, ще раз глянувши на оточену вежу.
Лакнав Меншинз лежала, як би це сказати, на нижній платформі перед горою тих будинків, вершиною якої вважають Гімалая-Меншинз. Приватна контора містера Фламбо була на першому поверсі й у всьому була протилежністю до осідку американських механізмів і готельно-розкішної холодної атмосфери «Безмовної прислуги Смайза». Фламбо, друг Енґуса, був у кімнаті позаду контори, прикрашеній у стилі рококо. Там були шаблі, аркебузи, різноманітні східні цікавинки, баклаги з італійським вином, первісні горщики для приготування їжі, пухнастий персидський кіт, і малий католицький священик, котрий виглядав трохи запорошеним і зовсім не пасував до цього місця.