Вона виявилася схожою на заїжджого фокусника з пересувної обласної агіткультбригади, що мандрувала селами, піднімаючи культурний рівень населення. Як це водиться, концерт, оплески, а відтак у гардеробі накритий стіл від гостинної господині сільського культурного «вогника». Артисти з обласного центру здійснювали вже персональне спілкування із простим народом. Пиятики переходили в оргії і тяглися до ранку. Люди вже корови виганяли на пасовища, а дівки лише вискакували через вікна з клубу. Оргії завдяки таланту й професіоналізму Каськи не поступалися всіляким там шведським груповичкам.
Виходячи зі специфіки соціального статусу своєї мами, Дануська ще в сьомому класі, що для села на тодішньому етапі його зближення з містом є рекордом, утратила цноту. Вони приймали місцевих і заїжджих нічних візитерів на пару з мамою. Чи то в клубі, чи то у їхній скромній хатині сексуальний «всеобуч» проходив весь сільський молодняк.
У селі не лише комсомольці-початківці, а й піонери навмисне виспівували під клубом:
А поважні господарі, коли їм кортіло скочити в гречку, знаходили цю гречку в подолі Каськи та її акселератки Дануськи. Власне, чому лише у подолі? Каська навчила закріпачених селян такої штуки, як мінет. Збентеженим мужикам, яким від розширення пізнавальних горизонтів очі на лоба лізли, клубна культуристка промовляла на прощання:
– Міську чи Івасю, аби то з тебе не вийшло.
Тому мужики справді тримали язика за зубами, підтримуючи репутацію сільської курви на рівні допустимого консерватизму. Школу життя у подолі уже не Каськи, а виключно Дануськи й пройшов Паша у старшому шкільному віці. І таке не забувається. Таке завше за першої ж нагоди хочеться повторити. А тут не те що нагода, день тріумфу! І Дануську в цю мить послала йому доля. Як нагороду.
– Ти звідки взялася?
– У мене теж свято. Отримала диплом. Можеш мене, Пашо, привітати. Я – дипломована журналістка.
– Я дуже радий, коли так гарно ростуть наші земляки. Але як би нам чимскоріш привітати одне одного? – Він уже аж трусився з нетерплячки.
Але куди? Ця п’янота ще не збиралася роз’їжджатися. Молоді будівники комунізму горланили далі «Варшав’янку» біля пивних бочок. І от промайнула ідея. Він вхопив Дануську за руку і потяг за собою. Оглядаючись, вони вскочили всередину церкви, що була відчинена після того, як чекісти шукали тут Бальтазара. І продовження теми подіяло на Харкавого знову натхненням. Якщо тріумф – то до кінця.
Він її чи вона його – поволоклися за іконостас, на ходу скидаючи шмаття. Килим перед кіотом став у пригоді. Дануська уже була не та, що давніше. Це була профі найвищого ґатунку. Світовий чемпіон з проституції. Що вона тільки не витворяла. Тілесний фізіологізм досягав апогею. Були задіяні всі отвори, які забезпечують надходження калорій у фізіологічне нутро і які служать виходом для перетравлених матеріалів. «Збочення» – яке невинне слово. Звироднінням це теж не назвеш, бо тварини на таке паскудство не здатні. То був вищий прояв содомії. Здавалося, в Кедрівці цього вечора відродилася чи то Гоморра, чи то Содом.
– Пашо, аби з тебе то не вийшло, – шепнула йому Дануська, коли вони знову опинилися в гущі святкування комсомольців.
– Данусько, ти мене знаєш.
– Та я не про те, а про те, що я зараз тобі скажу. Сьогодні мені вручили диплом про закінчення факультету журналістики Львівського університету. Але я в ньому не вчилася. Я вчилася у Мінську в спецшколі КГБ. Тому перед тобою щойноспечений офіцер, що працюватиме під прикриттям. Ти – єдиний, хто про це знає. Сьогодні я зрозуміла, що тобі можна довіритися. Ти наша людина. Думаю, ми зустрінемося на барикадах, а зараз я поїхала. Не треба мене проводжати. Слухай радіо – до зустрічі в ефірі!
Тоді була практика – за наказом із КГБ ректори вузів мусили виписувати дипломи про вищу освіту офіцерам спецслужб, випускникам засекречених спецзакладів, які пускалися жити і діяти в межах розроблених для них професійних легенд. Перелік професій, якими, як фіговими листками, прикривалися кагебісти, був доволі обширний, і журналістика – одна з перших у списку. Було прийнято, окрім густої мережі сексотів, тримати в організаціях, відомствах та установах офіцерів резерву, яких співробітники знали як доцентів і технологів, конструкторів і архітекторів.