– Спасибо за оперативную ликвидацию злейшего врага советской власти и агента вражеских разведок Самоплатова, – не забув глава держави про не менш важливе досягнення чекістів.
– Вот видите, товарищи, какое хорошее совпадение. Вот этот парень с ломом над церковью. Это и будет наш новый Самоплатов. Ибо нам без головорезов, без, как его называли, «мясников», никак нельзя. Дело коммунизма должно жить и побеждать. Во всем мире. А кто будет стоять на его пути, тем и займутся наши ликвидаторы. Нам, товарищи, без самоплатовых никак нельзя.
З районного моргу обгорілих трупів батьки розібрали швидко, акурат коли у Кедрівці міжрайонний актив завершив святкування великої перемоги. Згорьованим родичам, що приїхали здебільшого із Росії, вручили траурну почесну грамоту у червоній рамці: «Ваш сын Иванов Иван Иванович героически погиб в ожесточенных боях с украинскими буржуазными националистами. Он отдал свою молодую жизнь за светлое будущее советского народа. Он навеки останется в памяти поколения, которое в 1980 году будет жить при коммунизме.
Слава героям!
Смерть украинским националистам!»
Батьки, що прибули за дітьми, потребували психологічної підтримки. Тому з обласного центру прибули медики відповідного профілю. Але коли мати хоронить останки згорілого двадцятилітнього сина, немає у світі медицини, яка би затамувала це найстрашніше горе – коли батьки переживають дітей. Морг здригався від материнських плачів. Поміж плакальниць ходив лише відповідальний працівник обкому й розраджував:
– Вот видите, какие звери эти местные. А нам приходится здесь жить и работать. Мы вам сочувствуем, но на этом фронте нам тоже не позавидуешь, товарищи.
Один інтелігентний батько з Ленінграда, товариш Шумілов, вимагав роз’яснення – де і за яких обставин було вбито його єдиного сина. Він терпляче ждав цілий день у приймальні райкому, а потім, набравшись відваги, поїхав рейсовим автобусом у село, де відбувся трагічний бій із бандерівцями…
У ГУЛАГу перед війною він сидів в одному бараку з західними українцями, тому міг кількома західняцькими фразами приховати, що він москаль. Він ніяк не міг змиритися, що втратив сина у бойових діях армії аж через двадцять років після війни. Та й половину цього часу вже не було жодних повідомлень про галицьких партизан. Ще Сталін відрапортував народу про повну й остаточну перемогу над українськими повстанцями.
– А ви до кого, пане, їдете? – заговорила до нього бабуся, що сиділа поруч з ним в автобусі. – Може, до родини? То я усіх у селі знаю. Бо виджу, ви не тутейший.
– Я живу ві Львовє.
– То ви поляк, так я чую?
– О нє, я украінєц. Інтересно, што там у вас у селі було, шо газети писали? Шо опять война? – вийшло так, що він заговорив непоганим пітерсько-львівським суржиком.
– Та яка війна, пане. Слава Богу, давно все скінчилося. А тепер воюють із Богом. То ще страшніша війна. Бо скінчиться вона Страшним судом. Хто підняв руку на хрест, попаде в геєну вогненну. Як то було позавчора вночі під нашою церквою. Пекло впало на землю, і згоріли всі чорти.
Ленінградський гість напружився так, що мало не зламав поручень на автобусному сидінні.
– І як горіли ті черті?
– Прийшли вночі ламати хрест на церкві. І послав на них Господь Бог кару. Погоріли всі до одного. Там навіть один наш був. Із села. Мама навіть кісточки не знайшла. Боже-Боже, що то діється на тім світі… А нині приїхали знову чорти до села, – бабуся стала говорити пошепки. – Тоді було кілька вояків, а тепер зігнали тисячі безбожників. Що то буде, що то буде? – стара кедрівчанка почала хреститися і плакати. – Та на своїм віку я виділа в селі й австріяків, і поляків, і німців. Але щоби по хрест на церкву лізти? Свят-свят. Світ такого ще не видів. Кінець буде скоро. Бог того уже довго терпіти не буде. Чи я гадала, що дожию до кінця світу? Були б мої очі того не виділи. Легше життя скінчити, ніж таке терпіти, що принесли сюда ті москалі.
Автобус допер поволі до села, став на зупинці коло сільради. Звідти комсомольці виносили плакати. Шумілов почав читати:
«Долой пережитки темного прошлого! С богом нам не по пути в коммунизм».
«Настоящий комсомолец – это воинствующий атеист!»
«Смерть украинскому буржуазному национализму и униатской церкви!»
«Да здравствует нерушимая дружба братских русского и украинского народов!»
«Долой крест! Нас к коммунизму ведет пятиконечная звезда».
«Трудящиеся Западной Украины поддерживают атеистический курс товарища Никиты Сергеевича Хрущева!»