У містечку вони зайняли, як тут кажуть, плебанію – попівський дім. Уніатського отця, який відмовився перейти в московську віру, як і тисячі інших, вивезли до Сибіру. Тому його помешкання акурат прийшлося до вподоби районному начальнику КГБ. Правда, Афанасій часом бурчав у неділю, коли люди з церкви, що поруч, не давали спати своїми літургійними співами.
Сестри ввійшли у хвіртку, коли раптом дорогу їм загородив солдат.
– Ты что, Костя? – сахнулася від його наставленого штика хазяйка. Цей вартовий уже кілька років стояв на посту № 1 – біля помешкання начальника чекістів. Цього разу він був не сам: довкруж дому роїлися десятків зо два озброєних бійців.
– Вы проходите, Елена Александровна. А вы, товарищ женщина, посторонитесь. Приказано, кроме членов семьи, посторонних не впускать.
– Костик, ты в своем уме? Это же моя сестра. Из Москвы приехала. Ты же ее знаешь. Она в прошлом году летом у нас гостила.
– Не имею права. – Чекіст знову наставив штик у сторону москвички.
– Видишь, что делается, Лизонька? Ты подожди, а я сейчас зайду в дом и позвоню начальству. Недоразумение какое-то. Сейчас все образуется.
– Да я понимаю. Вы же в этой бандеровщине, как на фронте.
– Ждать здесь нельзя. Пройдите в сквер, гражданка. Там и посидите, – за цим разом став добродушним вартовий. – Только посоветую: по-русски лучше не общайтесь. А еще лучше езжайте-ка обратно в Москву.
Олена вирішила, що краще буде, якщо Афанасій сам скомандує і, як звично він це робить уже десяток літ у всьому районі, наведе порядок бодай біля дому. Але він усе ще не вставав з ліжка, хоча крізь вікно бачив, що робиться на вулиці. Дружина вбігла до кімнати, розповідаючи на ходу про дивну поведінку Костика.
– Да что там Костик. Они же бросили сюда целую армию. Дом в оцеплении. И это не охрана, а конвой. Считай, Лена, что мы с тобой под арестом. Пока – домашним.
Нарешті, обізвався один із телефонів управління.
– А, это ты, Леночка! – почувся знайомий голос, який вона одразу не впізнала. – Что, не узнала? Богатый буду. Это же я, Колька. Колька Едлов. Да, я тоже здесь. Из Киева прибыл в «горячую точку». Ну, как там Афанасий? Ну, молодец. Жить будет лет до ста. Молодец. Как бы посетить друга-товарища. Ты не будешь возражать?
Феофанова розповіла однокашнику чоловіка, з яким вони дружили сім’ями ціле життя, про інцидент із сестрою.
– Это мы вмиг урегулируем. А надолго ли сестра? Я тебе скажу, что не очень-то вовремя она в гости собралась. Мы ее, конечно, впустим в служебный дом, но ты ей посоветуй все-таки для ее же безопасности прямо завтра возвратиться назад в Москву.
– Колька, она же врач известный. Пусть осмотрит его.
– А это не ваша забота. Подполковник Феофанов – человек государственный. Поэтому о нем должно заботиться государство, а не сестра жены. Я непременно приду навестить, и мы обо всем поговорим.
Лізу таки впустили під обід. Феофанов явно міцнів – в його очах знову почали загорятися вогники тривалого спецслужбівського вишколу.
– Ты мне слово в слово передай разговор с Едловым. Абсолютно точно – как он сказал?
Саме так вона зробила.
– Значит так, девочки. Если теперь они для меня уже идейные противники, то почему я для них должен оставаться товарищем по строительству коммунизма и по борьбе с Богом? Я тебе уже говорил, Лена: перед тобой другой Феофанов. Нет того, что был прежде. Нет ни для меня, ни для тебя, ни для них. Есть другой. Верующий в Бога, прозревший человек. А значит – он враг их! А что мы, когда я был с ними, делали с врагами? Уничтожали. Они для этого и конвой выставили. Приговор мне вынесен. Но еще посмотрим – кто кого. Когда придет Едлов – из комнаты не выходите. Я еще слаб физически. Бодаться с ним пока рано. Не исключено, что он попытается убрать меня прямо сейчас, в этой кровати.
За вікном уже почувся стукіт об бруківку чекістських чобіт. Єдлов приїхав не на легковику, а на «воронку», яким звичайно забирали арештованих.
– Дай-ка мне быстренько пистолет из кабинета. А ты, Лиза, если хочешь, останься. Они знают, что ты работаешь в четвертом управлении. Лечишь членов политбюро, и сам товарищ Хрущев твой пациент. Твое присутствие будет сдерживающим фактором. Но выбор за тобой. Можешь подождать, пока я разберусь с гостем, на кухне.
Єдлов скочив у спальню і кинувся обнімати бойового побратима. Так зустрічаються фронтові товариші після вимушеної розлуки. Тепло, від усієї душі і від щирого серця.