Ноги понесли з церкви до хати. Тисячократно проторованою стежкою від життя земного до Бога. Потомлене село спало, поринувши в темінь, як ковток забуття в цьому денному мороці. Від чорних днів лихоліття заколисані ночі рятували пригнічені душі. Вночі людська душа, сповнена вірою, неначе ближче до Творця. У сні, коли спочиває втомлене тіло, вона заряджається вічною енергією. Вона трудиться у вселенських мандрах, шукаючи першоджерела духовної сили, щоб вистояти завтра зі сходом сонця в цьому жорстокому світі, який приходить крізь марево гріховного хмаровиння. Під покривалом сну – лише одна лампада. Світилося лише в їхній хаті.
Але ж батьки – в тюрмі?
Кушнірук розумів, що це не жарт, коли віце-президент Академії наук СРСР – тут. У карпатській глушині. Чортзна-де. Вони запускають ракети аж туди, в космос, до самого Бога, тому дурниці тут, на землі, робити не будуть. Та й санкція якнайвищої інстанції присутня. Дзвінок із Луб’янки підтвердив.
Але де взяти цього фаната-гадьониша? Як це водилося в органах, можна було б підсунути підставу. У катівні будь-яке падло зізнається, що він коли не японський шпигун, то Андрій Бальтазар. Усі зізнавалися, і тут би кандидат знайшовся. Але ж цей жид розпізнає фальшивку. Він називає цього вилупка сільського генієм. Іди й знайди двійника генія, щоб надурити академіка, «дважды Героя Соцтруда».
Але у чекіста мізки були вправлені так, що іншого шляху до поставленої мети, крім тортур і необхідного зізнання, іншого способу мислення в них не було. Тому навіть цей андроповський інтелектуал в екстрамальній ситуації просто не міг вийти з цієї колії. Увесь його креатив зосереджувався в камері тортур. Поза нею він не знав, як у житті досягається успіх. А він мусив його досягти. Інакше – амба! Академік не сьогодні-завтра доповість, що генерал, мовляв, безпорадний. А ще домислить – як він знайде цього дітвака, коли я давно його замочив. «При попытке к бегству».
Але отут його все ж осінило. Свердління творчого розуму резервів камери для катувань врешті виплодило ідею.
Генерал зрадів власній удачі й миттєво натиснув на селекторну кнопку:
– Едлова немедленно ко мне.
Кат радів, що буде робота. Він почував себе дискомфортно, коли руки обсихали без крові. Були ці руки як не свої, коли довго без крові. Така робота у ката.
– Ты, Едлов, что-то расслабился не вовремя? Сачкуешь в боевых условиях. Забыл, что находишься в «горячей точке»? – почав накручувати Кушнірук.
Єдлову не подобалася така прелюдія. Але він радів, що, коли закінчиться ця пустопорожня генеральська маячня, настане те, заради чого живе на світі професійний душогуб.
– Вот скажи, Едлов, если бы твоих родителей держали в застенках, ну, к примеру, гестаповцы, ты сидел бы тихо, сложа руки? Или как?
– Как прикажете, товарищ генерал, – випалив той миттєво, щоб не бовкнути якусь дурницю й не ускладнити шлях до отримання бажаної команди.
– Что я прикажу, урод! Я спрашиваю тебя: должен ли любить своих родителей человек! Но с кем я говорю о высоких вещах. Ладно, слушай здесь. Этот Бальтазар-старший хоть и фронтовик, Берлин брал, но воспитал врага народа. А значит, и сам он – враг народа. Поэтому нечего с ним ерепениться. Ты должен выжать из него признание – где его сын. Должен выжать. У нас других средств нет. Нет у нас, понимаешь?
– Все понял. В силу особой важности задания разрешите приступить немедленно.
– Действуй. У тебя ночь. На утро должен быть результат.
Кушнірук цьому маніяку сказав не все. Було два варіанти. Або він вичавить у Бальтазара покази, або вичавить із нього життя. Оперативний аналіз і досвід схиляли генерала до другого варіанта. Але тут була ситуація безпрограшна. Це чекіст Єдлов замордував би рідну маму – раз плюнути, а розшукуваний Бальтазар не втримається в сховку, коли його батька нестимуть на цвинтар.
У 1261 році у паризькому Темплі – французькій резиденції тамплієрів – була схована корона англійського короля. Монарх просто боявся тримати символ влади в себе вдома. Не довіряв підданим. Довірився тамплієрам. Порядність яких – поза підозрою. З тих самих міркувань оригінал договору 1258 року між двома наймогутнішими на континенті державами – Англією та Францією – обидва монархи попросили все тих же духовних воїнів зберігати у себе. Це був не просто документ – то була гарантія миру в Європі, і гарантами стали ті, хто був понад державами.