– Может, зайдете к нам, Тимофей Тимофеевич? Есть о чем посудачить. Часикам так к четырем.
Майже так само лагідно, як і першого секретаря, запросив до себе Феофанов і Харкавого. Підполковник розумів, що з цим демоном ліпше не зв’язуватися. Він далеко піде. Чорт у людській подобі. Такі навіть у НКВД-КГБ були на вагу золота.
Спочатку Паша виклав свій план, схвалений батьком. Феофанову особливе задоволення приносило те, що цей вискочка навіть не знає, що його ріднесенький предок справно та регулярно серед численних доносів пише й на свого сина. Харкавий-старший був серед сексотів просто ас. Його завербували ще в 39-му перші червоні. Під час німецької окупації зумів себе не заплямувати. В поліції не служив, у бандерівці не записався. Тому його залюбки активізували після війни. Із Феофановим його єднає давня не просто служба, а дружба. Чекіста направили в район після трьох уже вбитих начальників НКВД. Останній з них був його товаришем по спецшколі. Тоді, будучи ще лейтенантом, заприсягся помститися «бандітам». Отоді Феофанов і зустрівся з Харкавим, якого йому відрекомендували як особливо цінного агента.
Уся оперативна інформація свідчила, що Кедрівка стала епіцентром бандерівського підпілля. Але так уміло й глибоко законспірованим, що натрапити на слід було просто неможливо. Незважаючи на те, що в селі орудував такий видатний сексот, як Харкавий. Проте він, на жаль, у селі був один. Нікого більше завербувати не вдавалося. Та й Семко давав убогі дані. Про те, що він – юда, у селі знали, тому остерігалися. У тій клятій Кедрівці кожна хата – фортеця, яку сексотським підкопом не візьмеш. Хто тримає тут усю лісову армію, здогадувалися. А впіймати на гарячому не могли.
І от Феофанов за елементарними канонами, яких його вчили у спецшколі в Підмосков’ї, вирішив реалізувати класичну операцію. Головна роль була відведена Харкавому.
– Как отец, жив-здоров? – розпочав начальник КГБ розмову із заввідділу пропаганди й агітації райкому комсомолу.
– Та здоровий, як бик. Учора вихилили десять пузирів на двох.
– Ну бойцы, ну молодца! – похвалив підполковник. Майже всі його головні операції трималися на цьому прийомі – споїти, а потім роби, що хочеш.
Галичани так пити не вміли, як визволителі. За Польщі літрою горілки можна було опровадити ціле весілля. І коли у 39-му прийшли москалі, крамниці завалили дешевою горілкою по самі стелі. Хлопці так упивалися, що цілими днями валялися попід парканами, бо не могли з підкошеними ногами добрести додому. Зранку дівчата йдуть до церкви, а вони, лежачи, їх за ноги лапають.
– Якраз батько і схвалив мій план операції, – і далі виклав публічне сходження видатного сина Кедрівки на «пік комунізму», звідки він скине власноруч, як учить нас товариш Карл Маркс, опіум народу.
– Ну, ты погоди, не спеши. Подумать надо, – стримано сприйняв поривання цього навіженого корчагінця Феофанов.
Останні два вечори після того бюро вони годинами сиділи з Тропченком і обговорювали ситуацію, що склалася. Питань нема – на шляху будівництва комунізму не можна зупинятися, треба йти далі.
Ну добре, залізе цей чорт на церкву. А якщо село збунтується? Якою буде реакція цих одурманених парафіян? Чого від них можна чекати? Адже не треба забувати, що було ще зовсім недавно. Останнього «бандіта» тут витягли з криївки ще якихось п’ять років тому. Лише останнім часом вляглося. Заспокоїлося. Наче випалили гарячим залізом. Наче втопили у крові цей страшний бандерівський бунт. А якщо не залили до кінця? А якщо ще шкварчить десь так на дні душі? А як вхоплять селяни вила? А як повитягають обрізи? Ні, начальник КГБ гарантій не дає, що обрізів у стріхах уже нема. Не може бути такої гарантії.
Тому не треба цієї показухи. І партія від нас цього не вимагає. Бо як зірветься святеє атеїстичне діло, ох полетять голови. Операція – не з простих. Поголос і до Москви дійде, навіть якщо товариш Феофанов не поінформує. І чиї голови полетять? Правильно, першого секретаря і начальника КГБ. А як той називається, що сам собі голову стинає? Йолоп він і є йолоп – от такий спільний висновок.
– Воно, конєшно, до комунізма двигаться надо, но не такой же ценой, – Тропченко і Феофанов самі дивувалися, що в них така залізно одностайна думка в оцінці ситуації у районі.
– Мы с тобой с войны вернулись, подполковник, бандеровщину пережили, а тут на какой-то церкви можем сорваться, – «розодкровенничався» перший секретар. – Неправильно это, не по-коммунистически. Мы же эти кресты по улицам и полям втихаря ломали. И удачно. Обошлось. Так и дальше надо двигаться. Втихаря и только втихаря. Тише едешь – дальше будешь! Мы же не собираемся с тобой в этой бандерлоге службу заканчивать, – підвів риску перший секретар.